укр       рус
Авторов: 412, произведений: 41131, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2020.10.16
Распечатать произведение

Валерий Яковчук

Христо Ясенов, Цикл «Яснота»

1
В весняних змаганнях ранніх
б’ється ясна широта.
Сонце тче гілкам убрання. –
Яснота! Яснота!

У подертих клубах пари
сяє біла виднота.
Дзвін досвітній звучно вдарив, –
Яснота! Яснота!

В стороні своїй казковій
зникне давня гіркота,
зникнуть мари загадкові. –
Яснота! Яснота!

Тут мене зустріло свято,
день святковий мій настав.
Друзі, будемо гуляти! –
Яснота! Яснота!
2
Юним щастям зірниця палає.
Світла шир і ясні небеса.
Хтось по квітах красу розливає, –
там є золото, перли й роса.

І смарагдами поле іскриться –
тих зелених очей не злічить.
А душа у тремтінні чудиться,
а душа у тремтінні мовчить...
3
Поміж видінь хистких туману
шле сонце промені краси.
У мреві випарів весняних
шумлять задрімані ліси.

Співають поставні осики,
тремтять, шепочуть ясени,
тремтять тростини й хащі дикі,
покриті росами весни.

І шум безсонних водоспадів,
і шум м’яких тремтливих крил,
і запах квітів на леваді
розносить вітер доокіл.

І я – без віри і відради,
і я – без віри і страхів, –
пилку духмяної принади    
з повітря свіжого відпив.

Поміж видінь хистких туману
біліють обриси беріз...
О, час весняної омани!
О, час то радості, то сліз!
4
Весна чарівна йде неспішно світом
по просторах безмежних небокраю –
південний вітер трепетно гойдає
айви та персика чудесні квіти.

Цілує білий ранок небо синє.
Земля у блудних мареннях тріпоче,
а вітер безупинно вірш шепоче
про дивні ранку срібного видіння.
5
Очі діток ранок відчинили,
вже над містом сонечко блищить;
простори весняні зашуміли,
і вода, й повітря тріпотить.

Гордо квіти барвами заграли,
вітер, вставши, трави розгойдав,
наче хтось із розмахом недбалим
дужі крила лебедя підняв.

На строкатий килим трав’янистий
у земний танок йдуть божества,
бо жене день ясний ніч імлисту –
ясний день сяйного торжества.

Світлий ранок віти пригортає,
древній бог шепоче словеса...
Древній бог спокійно розгортає
книгу, де всілякі чудеса.
6
Між трав густих мого ясного двору
гойдається поволі білоцвітна слива,
і світить ясний день у далечінь прозору,
і теплим світлом обдає сади і ниви.

І сяє ясний день – погідно-безконечний,
А квіти палахтять і гинуть захололі.
І сяє ясний день –  спекотний і безпечний,
А пелюстковий дощ спадає вниз поволі.
7
По пишних деревах і кронах квітучих
розвішана зірки прозора коса.
І крапля по краплі роса серце мучить –
і крапля по краплі,
і крапля по краплі –
прозірна і чиста роса.

Земля оживає під сонцем прекрасним –
земля, оповита в зажурі-імлі.
За трепетом трепет невидимо гасне –
за трепетом трепет,
за трепетом трепет –
на зморенім тілі землі.

Втішається небо і гордо сіяє –
розкинувсь незміряний простір кругом.
І слово за словом душа укладає –
і слово за словом,
і слово за словом –
для вічного бога псалом.
8
Весна кладе строкаті покривала:
трава і мак, і килим зірковий.
В досвітнім сні природа задрімала...
В досвітнім сні приходить день новий.

Над головою  небо нависає.
В полях духмяні ягоди і крин*.
Незнаний бог в моїй душі ридає...
Незнаний бог... тож я тут не один.
9
Розляглося небо ясночоле
над садами, ще у снах спокійних,
і, збудившись, заспівало поле
з трепетом кавалів* мелодійних.

Світлий бог будує непомітно
на леваді барвні загороди.
Сходить сонце, родиться привітно
у ясній колисці прохолоди.
10
Тремтлива ніч відходить звільна широм,
підносить сонце обід золотий –
о, світлий час незміряної віри!

О, ясний день без болю й гіркоти!
Дух вільний вільний гімн співати буде
з самотності своєї глибини...
Щоб Прометея вік вславляли люди
і сонце, що сіяє з вишини!
11
Услід дощу всміхнулись чисті далі –
з усіх сторін йде сяєво ясне;
а небо вмить зняло свої вуалі
і поцілунками збентежило мене.
І я дивлюсь у далечині сині,
і бачу – всюди промені ясні...
О щастя у моїй глухій пустині!
О спів в моїй могильній тишині!

Співай же, душе, у журбі пропита,
під зводом променистим заспівай
і, знов оживши, прохолодь досита
з повітря дня погожого вбирай!
У весняній колисці кольоровій
допита буде чаша життьова, –
бо радість наша завжди тимчасова,
а вічною є туга світова.

*Крин – заст. Лілея.
*Кавал – традиційний дерев'яний духовий
музичний інструмент народів Малої Азії,
Південної і Південно-Східної Європи.
Різновид  діагональної флейти.

Христо Ясенов
Цикъл 10 «Ведрина»
1
В ранни пролетни превари
тръпне ведра ширина.
Слънце ветвите прошари. -
Ведрина! Ведрина!

Сред развеяните пари
бликна бяла светлина.
Звън предутринен удари. -
Ведрина! Ведрина!

Чезнат горестите стари
в свойта приказна страна,
чезнат моите кошмари. -
Ведрина! Ведрина!

Моят празник ме завари,
моят празник се сбъдна.
Да пируваме, другари! -
Ведрина! Ведрина!
2
С детска радост ражда се зората.
Светла шир и ведри небеса.
И налива някой по цветята
бисери и злато, и роса.

Сред полето греят изумруди -
погледа на хиляди очи.
И душата тръпне и се чуди,
и душата тръпне и мълчи...
3
Посред видения и пара
пилее слънцето зари.
В дъха на леката омара
шумят задрямали гори.

И пеят стройни трепетлики,
потрепват цветни дървеса,
потрепват храсти и тръстики,
покрити с пролетна роса.

И шум на будни водопади,
и шум на трепетни криле
и цветоносните ливади
родилен вятър разлюле.

И аз - без вяра и отрада, -
и аз - без вяра и без страх -
отпих въздушната прохлада
от аромат и цветен прах.

Посред видения и пари
потрепват белите брези...
О, час на пролетни превари!
О, час на радост и сълзи!
4
Вълшебна пролет галено прибули
пространствата на всички небосклони -
я южен вятър трепетно зарони
нацъфналите праскови и дюли.

Целуна бяло утро небесата.
Земята в блудни сънища потрепна
и вятърът в ритмичен стих зашепна
на сребърното утро чудесата.
5
Светло утро детски взор отвори,
топло слънце бликна над града;
зашумяха пролетни простори,
затрепера въздух и вода.

Цветни краски гордо заиграха,
буден вятър билки разпиле -
сякаш някой някъде размаха
исполински лебедни криле.

В пъстроцветний губер на тревите
земен танц подеха божества,
че прогони ведър ден тъмите -
ведър ден за светли тържества.

Светло утро ветвите прегърна,
древен бог зашепна словеса...
Древен бог безтрепетно разгърна
книгата на всички чудеса.
6
Сред сочната трева на мойте двори
люлее се излеко нацъфтяла слива.
А грее ведър ден в широките простори
и топла светлина в градините налива.

А грее ведър ден - и ведър, и безбрежен -
и всеки цвят гори и чезне за прохлада.
А грее ведър ден - ден знойно-безметежен -
и цветен дъжд от сливата обилно пада.
7
По китни дървета и цветни корони
зората разлепила прозирна коса.
И капка по капка росата се рани -
и капка по капка,
и капка по капка -
прозрачна и чиста роса.

Земята се буди и слънце съзира -
земята, забулена в черна тъга.
И тръпка по тръпка несетно замира -
и тръпка по тръпка,
и тръпка по тръпка -
по нейната морна снага.

Небето ликува и гордо поглежда -
то гледа простора безкрайно широк.
И дума по дума душата нарежда -
и дума по дума,
и дума по дума -
хвалебни на вечния бог.
8
Разстила пролет пъстри покривала:
треви и мак, и губер от зари.
В предутрен сън природата заспала ..
В предутрен сън копнее и гори.

Над мене сластно тръпнат висините.
Полето дъха ягоди и крин.
Незнаен 6ог ридае ми в гърдите...
Незнаен бог... че аз не съм самин.
9
Ведролико ширна се небето
над градини, цветен сън заспали,
и пропя събудено полето
в трепета на медните кавали.

Светъл бог невидимо изгражда
цветни кули в сочната ливада.
Неродено, слънцето се ражда
в люлката на румена прохлада.
10
Нощта отхожда бавно и трепери,
разтваря слънце румена дъга —
о светъл час на необятни вери!

О ведър ден без болка и тъга!
Свободен дух свободен химн запея
из бездните на свойта самота…
Да славим гордий век на Прометея
и празничното слънце над света!
11
След бурен дъжд усмихнати простори -
сияние от четири страни;
небето се разгърна и разтвори,
небето ме с целувка разсъни.
И гледам аз далечините сини,
и гледам аз - безбрежна светлина...
О щастие сред моите пустини!
О пение сред мойта тишина!

И пей, душа, от горести пропита,
запей, душа, под свода разведрен
и възродена, дъхай до насита
прохладата на румения ден!
И в люлката на пролет пъстроцветна
изпий до дъно чашата сега -
че радостта за нас е мимолетна,
а вечна е световната тъга.

2020
© Валерий Яковчук
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2020 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании