укр       рус
Авторов: 412, произведений: 41806, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2007.04.09
Распечатать произведение

Сергей Негода

МАЙДАН

МАЙДАН

(біло-чорна  ліроема)

1. ВЕСНЯНА НІЧ

Не скоро небіж-сонце розіжме
своє око над освіженою Вінницею.
Безцеремонно блимає над мостом
виразно опалений місяць.
Витає у кручених хмарах  народ.
У залізобетонному  лабіринті
пронизує володаря велика дрімота.
Крізь вікна  в’яне весняна прохолода.
Вона пересипає тривоги
над ліниво набубнявілими очима,
Тіні синіють на  осонні майдану,
розмінюються на балачки.
Неквапливо  теревенить серце моє.
Заткане  павітрове жевриво сноходи.
А віч-на-віч заброда і веремія неголосно
виводить поснулі хвилі Божої річки.
А в очах чистопробна смерть.

2. ВІЛЬНЕ СОНЦЕ

Насподі подиву ліжма незичлива з юних вуст
розхлюпає тягучу підлоту,  я – не живий.
Вертіж-морок захаращений наметами.
Стоокий майдан в сльозах старого міста.
З-поміж кам’яних бородавок
на досвітку білі сходинки вагаються на свіжу муку.
На майдані бродить біднота з клейнодами
і розкриває курйозні ложесна  вільних скель.
Слідом за мороком йде до блідого майдану
табір каторжан, і  чути немічне двоголосся
сивого дідька та козака-характерника.
За жовтими липкими маніжками дворів
виструнчилась гаряча і горда голота.
Несподіване і  рокове  уві сні    минає.
Швидко нарозхрист туманиться місто.
Над розгарячілими томагавками  сходить вільне сонце,
яскравіє над білими вежами і ажурними палацами,
що високо муровані порізаними  скелями та вікнами.

3. ШАЛЕНА  ВЕСНА

Серед зорей ароматної  ночі
квітуча панорама обважнілого Волосажара.
А по периметру майдану опріснений опіум волі
з рекламою маєстатних модельок-ласкавиць,
які догораючи на щитах-екранах,
кидаються в голодні очі, неначе делікатеси.
На деінде почорнілих артеріях міста куріє нашатир,
Запахи білого квіту наспіх дезінфікує потік
паломництва перламутрових і булькатих  джипів.
І віртуозні  вибоїни  по-чорному  зойкають
під прокляті опікунські  ґешефти
з молодими нарзанами нарцисів,
кружляючи під низько плаваючим небом.

4. МОРОЗЯНИЙ СВІТАНОК  ВІННИЦІ.

Лізе в очі яскравий блиск фар і табло
казино, барів, аптек, супермаркетів, офісів.
Делікатний морозяний світанок Вінниці.
М’яко і тонко гойдається напруга,
струм долає опір у довгих дротах.
Перших пролетарів одуріло трясе в кузові,
вони не встигають напружити крила,
і утримуються  дибки на потужних ліктях .
В білосніжних відтягнутих до ніг
мохерових сорочках  невиспана сіромашня
роззявилась з вікон і морщиться
від мощі надломаних гальм шевроле.
Трагічний конфуз автомобільних маршів.
Все хитке і стрімке белемніє в очах.
А серед розкішних нічних коридорів Соборної
над голими фасадами  легко парить гілочка
вперше розквітлої вишеньки.
Нав’ючений голос тужавих покришок мерса.
Волає в міських хащах: "Яка солодка жага-а-а!".
А вгорі над містом – світить мобілочка,
вона тремтить під музику  донжуанів.
Після маневру розбитого рахітом шевроле,
на десятому поверсі пузатої райдуги
рожевіє дражливий дротик гаволова.
Він  розбудив сейсмічну  напругу серця
під роздертий надзвук розтерзаних гальм.
Відгукується луна уві  сні  презирливої тещі.
А зять замість зарядки  танцює гопки…
З запорошеного вікна відходить до воріт напівімла.
Сизіє кволий відтік ночі і перетроюється реклама.

5. НЕЧУЙВІТЕР

Під пружні цмоки губ нечуйвітра
зарипотіли голосніше струми.
Розшаліло вітріє шоколадне життя ночі,
жвяхкотить натомленим на сковородці сало,
щедро полите оливковою олією,
щемить і шипить, а згодом  жалісно лагідніє.
Кортить кентаврам пізнати
цей остогидлий каюк і тому,
хто примріяв безслідно
і назавжди розшарітися серцем.
Поки полунична веремія каверзно
мокріла і росила останні пекучі сльози гранд-дами,
до берегових скель прищепилася
розвіяна під капут злість,
почетвертована, як кучерявка.
Вона з порізаними глибоко
покусаними зморшками на обличі
заяскріла на гронах бузкового квіту.
З забороненими медовими почуттями
у ґвалті ночі просто обм’якла
на кремезних плечах.
Відчула на білих грудях  пошерхлу щетину,
а згодом на білих квітках затремтіла:
«Ти, що неживий?» Слізьми заялозила
по його зеленому волоссю. У
мила прочахлі очі, ледь скрикнувши,
утопила ледь живого і гривастого
поміж широкими греблями.
Він з горбатим деформованим носом
задзиготів під її джерельним обручем,
вона з різаними квадратними очима
пристрасно спалахнула падаючої зіркою,
і їх швидко поніс окружною дорогою
на фольксвагені дівчук.
І більше вони не зринали у місті.
Підпух малахіт зоряного сну.
Утомлені дівчата залишають
гарячі папіроски на алеях
дерев’яних химер  нещадно
обпиляних лип. Скривлене
не одне винувате обличчя самітників.
Один лахмітник обертається
закопиленою оксамитовою губою.
За ним смітниця обмітає дровітню.
Нісенітниця.  В гравійних очах-світоньках
давно обмерзла  сила, залишивши
обрамок нечуйвітрових брів.

6. РАНКОВЕ  ДЕФІЛЕ

Розпочинається ранкове дефіле
бідолашниць зі смогом вздовж тротуару
решіток, воріт і ящиків для сміття.
Знімається над зустрітою бабітною
веремією здоровега, стрепенувся
над її лев’ячими литками
і горілчаними перев’язами.
Вже піднімається весь вінницький ізвод.
Озивається ревощами трамваїв.
І як тільки розвидниться, вся ця любляча
і безсоромна міська потвора увіллє в себе
нетлінний  йод і  засуне напівсире  філе
у свій  перекраяний жолоб-кендюх,
жалюгідним ротом зачавкає, запахне
гноячковими задвірковими щелепами,
розтрясе і розбовкає його
у  передсвятковому фуете,
а потім напоїть ранок
свіжо-синьою яровою отрутою.
Розпочинаються зазовини
у скам’яніле царство Вінниці.
Уловисто тамує власне лихо
у квітучій обструкції
перекопаних рівчаків.
Легко палить своє  єство
та що спроможна на все
і  несуть її живі джерела в заражені,
юні  цмоковини підземної Калічки.
Несуть аж до Божою річки.
Після нестійкої радості
у прагматичного народу
стійко калатають серця.
Змінюється безвихідний спосіб життя.
Йде трепетне і тендітне квітнення садів.
Із занапащених дівчат ловко
поновлюються  двигучі  і амбітні ляльки.
За мить до сходу перестарілого сонця
багряна тінь жмакає покоростявілий іній
і шелепотить драпіроване плесо річки.
Непосидюча кумашня знімається
над великим супокоєм подільської мітли-провісті.
В засмалений багровий ранок буде до життя,
нуртує ціле штурховисько на ярмарковищі,
все рокірується, ловко йде в торговище,
нічого не помічаючи, навіть
перевдягнених у плебс нуворишів.

7. СВЯТА СМОКІВНИЦЯ  ВІННИЦІ.

Віха самовтіх пережита
на подільському роздоріжжі,
від столичних шляхів до Європи.
Хоча ще й зараз тріпає нерви тим,
хто зголоднів у віху звихів і передихів.
Час обирає чар  тільки приватних павуків.
Дзвінкославна павучиха гарячково витнула
перед обвітреним свій титул,
вказуючи титульний напрям
на вихід у Європу.
А той, хто цілком упевненно витряс
на неї  ківш  вицвілого пилу,
ницо витягув поперед неї свій
завихрений збиток. Кому не остогидла
божевільна, обвішана лампочками,
політична реклама бевзя? І все раптом
беркицьнулося. Погасло світло на вулицях
і в клітках будівль. Ошатну війтиху затермосили
на майдані і її блискучу замануху  застрамили,
з узорчастими тінями занапастили крамариху,
одна лише пишна дячиха прикрашала шляхи
міста яснолицими свічками, які вели до майдану.
А який безгрошовий комашник на базарах,
неначе традиційне річище
душ у христовій сім’ї.  Від їхніх
бідолашних блудниць
і добросовісних зірок-грішниць
вигороджуються інтуїтивні Богородиці,
а їх стільки розхристаних потворено по місту,
немов  розсипали сіль на небі,
страшно очі показати, грають
і моляться возовицями,
як жаринами вигорілих душ,
щодня зникаючи на горизонті.
Несподівано скоїлася місяцева халепа.
Ревнива хранителька і хрестова довірителька
смоківниця заквітла не білим, а  жовтим цвітом.
Після цього збуджена розквилилася
і зжурилася упирицею. Чахла меланхолічка
розродилася метисом і перекупилася
з чужаницею, квола неврастенічка благословилася
і запропастилася з п’яницею.
Ханжовита митарка і розорена духівниця
прислужують мученицями в храмі.
Отак після зимового супокою
поожила свята смоківниця Вінниці.

8. РАНКОВЕ  ПІКЕ  ПОДІБНЕ ДО ЛЕГКОГО АУТОДАФЕ

Біда велителька наших доль.
Біда живий літопис наших життів.
Біда спаситель і умиротворитель міських поетів.
Біда має свій зиск  знеможених душ.
Анізащо падають від неї хвостаті чоловічина
з превелебних пташників, і ні причому тут кисень.
А виселені синяки і хрони летять за масним вітром,
народ йде шкереберть.
Народ напувають горілкою пройдисвіти,
і попадає від горілки країна в халепу.
Біда маневрово витягує  на шосе перелякану  дурисвітку,
а від неї піднялася над містом катівня сирен.
Неначе ошкребки захаращеного неба,
перші перехожі розводять по-особливому
алергічне натхнення. Біля викривлених тіней
та обрізаних лабіринтів розводять шеренги лип.
А на тхорячих ворохобних спіралях,
під  сольфеджіо захеканої міледі,
яка від самозадоволення зависає
у  сюрреальних гвинтах свого гардеробу,
повертає собі міць голобля народної волі.
І боюсь навіть щось заримувати.
Від такого натхнення легма
оповилась Велика Медведиця.
А якого симпатичного легеня
привела на це місце! З прозорими
підкрилками махаона. Від немічних вуст
од-од лопнуть мізки і очі і загребуть
по-нью-йорськи всіх вусатих і лихих,
яким ранкове піке подібне до легкого аутодафе.

9. ЧУЖЕ  НЕМОВЛЯ  ПІСЛЯ  БЛАГОЇ  ДОРОГИ

Прометеїв огонь зайнявся над безкраєм  Вінниці,
а сам Прометей стоїть у безмірі по коліна у крові.
Нічний рибалка, як цезар, закинув у прибережну мембрану спінінг.
У нього зранку велика надія.
Чи зловить він в каламутній воді прибережну золоту рибку?
Блискуче лезо вкотре чвакнулось у воду,
захвилювало напівпрозору гравюру кружальцями.
Сумирні світанкові дивертисменти затремтіли у воді,
зігрілися в флоуресцентному оксамиті вітрин.
Пливе зеленувата меланхолія вздовж гранітних берегів.
Пливе жура на безвік благенької весни,
а навкруги рідня переживає поплутані
білими сувоями міські сади. А все ж таки
чуйно заклекотали на правобережжі дикі качки.
Перепало їм злегенька  від козубенька
за  полохливий стрепет. Обм’якла пахуча
весняна сомнамбула після нічних витребеньок
і блекоти, ворухнулася на деревах пташва
і живим подихом обновилась від дурману буденщина.
Осянний далекими загравами  крутить поденна  казенщина.
І  обірвала муку і голубе вбрання і пішла  за янголятами
зазирати у ведмежу могилу,
де ж бо спить чуже немовля після благої дороги.

2007
© Сергей Негода
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2019 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании