Галактику видніше в глупу ніч,
в яку найменша зірка власне світло
безстрашніше впинає в померк, ніж
озброєна до сяйва наднова.

Бо та мигне зі світлових сторіч
сама, та й все – загасла і одквітла,
лишивши нам від мерехтливих бриж
лише слова.

А от думки свій не спиняють лет
і всесвіт через край самого себе
Чумацьким Шляхом виливає в небо
сонця гарячі крижаних планет.

Слабкі світила скручені в спіраль
утішливої катастрофи руху.

Виблискує опівночі емаль,
гамуючи усіх безодень скруху…
І хтось іде по світлу, мов посуху,
у ночі даль.