укр       рус
Авторов: 412, произведений: 41780, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2007.02.26
Распечатать произведение

Сергей Негода

Ілюстрації  весни

Ілюстрації  весни.

Не хватай, вітре,  аромат дівчати, це моя журавлинна любов, у неї шовкові береги.
Мені ця дивовиж палахтить в очах ще й досі, з тих пір як Адам заплакав у раю.
Я живу у цьому ароматі щоранку, я забув у ньому порожнечу душі, у ньому віща сила,
я у притулку її вітань, відчув приємну радість золотокрилого янгола.
Молочно-рум’яна, леле моя, чарівна блукає садом, в очах сонячні зайчики,
щира і бадьора, на вустах нектар, божевільний алюр барв в очах, як гармонія світла.
В мене іноді йдуть сльози, хоча я тримаюсь, живу лише її словами, з їх надміру.
Вона ховається у пахощах, осягнувши найвище диво, і обмаль тремтить.
Вона носить весняний вінок, забарвлений весною. Грає на  сопілці з чистого голосу.
Приземлює звучань високий злет, ніжне мереживо її звуків.
Який щем від її запаху. Я навіть не встиг помарніти пругким подихом,
мене рай манить серед обманів кришталевої весни. Розпач, відчай,печаль.
Я стаю білокрилим, бо вже вичерпався, блукаючи садом,  собі обрид.
А де воскресла музика щастя, де став прозорим мій світ? Хто врятує білу млу?
Вільха під вітром зриває спів, переживеться чи все це, коли річка греблю рве?
Як мені знайти її у посивілому саду. Мені трумлять сльози. Зникаю за смерічкою.
В моїх сливових очах яскраво горить квітка магнолії. Наче свічка пливе.
Вишневий туман оповив  повсюди схили Південного Бугу, а я затаївся у ньому.
Довкола ласкавих абрикос замело винуватців весни. Та все пече мені серце.
Каватина застрягла у горлі. Я в нестямі, у тузі слабезію і йду  світ за очі.
Я забув усі чарівні слова. Я забув, як лунають ліричні душі. Втратив щем.
Змарнілий вітер скиглить серед зелених скель  блакитної річки. Бере досада.
Моя наречена, немов весняний серпанок.,  на самотній хмаринці мовчить.
Вона не встигла підняти долонь, як  спеклася під майвами сонця.  Біль і сум.
А якби я хотів спектися у її поцілунках. Та все ж я бідолашний у цій весні.
На березі річки розкочується терпкий рушник, шитий перлами її молодості.
А на тих перлах сліз самота, вона востаннє поїть землю, зачинає нове життя.
Свята пренепорочна зриває блискучу квітку і окроплює її світлу луну слізьми.
Луна закликає вільну, ловку, просту, амурну, блискучу, синьокрилу весну.
Весна – сонячну наречена, яка прокидається серед птахів, весну будять подоляночкою.
На превеликий жаль, весна заграла вербовим волоссям і загойдалася мовчки, знепритомніла, втратила серце, впала каплею сліз в мої потріскані очі.
Піднялось буяння свіжих сорочок, шитих сліпою любов’ю, яка зотліла білим снігом.
аби хіба що себе не відректися. Чуйні, проникливі фіалки  забутого кохання.
У дзеркалі спокійної течії річки, у потоці оголена русалка наздоганяє власну мрію.
Я торкаю, співаючи вірші, біле вітрило, яке підняв мій голос вітру.
У мене терпка спрага, я привітав її, що виринула із завмерлої душі до весняного квіту.
Весняний карнавал подолянок зустрів перший соловей. За хвилину він падає у гай.
Мене зціпило від його зойку, від божевільних думок про цівку кохання.
Палаючі смарагди звуків линуть над божевільним лоном джерела.
Стоїть навколішках  вчорашня грація  без плоті, розчулилась весна.
страшніше не бачив лазурі в очах, і я сторопів від падіння соловейка.
Розширюється обрій, з якого родилось життя, де ти стала вигнанкою.
Тендітна зволікає намір, лаштує ажурні ігри навздогін вітру.
А дівчата влаштували для сплячої красуні морок фантазій.
Відверто відкривши очі, прозирає і спокушує зваб березоль.
А як би я хотів, щоб березоль перетворилась на весну довічну.
Добра, світла, щедра, дивна, ласкава, благословенна.
Летить Пренепорочна Земля  навпростець зоряних перевесел.
Погнались за нею шалені і навмисні і возрадувалися в березо білій млі.
Стали зрячими від незрячих серед мальовничих затишних покуть.
Гойдається над курганами сонце від часу велесових дуків.
Голінеба біла лебідь удається в біле трепетне крило.
Кленова ритурнель з барвами пекторалі грає мелодію кохання.
Жовта диво-повінь пірнає у чисте джерело, а там цвіте
Подільська ружа, голублена в очах янголів на світанку.
У джерела вогонь води не візьме, хіба мого серця життя не втримає.
А цей вогонь кохання я переллю у пісню та оберну його на течію, на річку.


2007
© Сергей Негода
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2019 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании