укр       рус
Авторов: 412, произведений: 41780, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2013.07.15
Распечатать произведение

Сергей Негода

Жагуча тремкість.

Жагуча тремкість.

Я пересідаю за кермо залізного джмеля,
він акуратно чалиться в усмішку, заплутує шию  
в шаньку змії, в нерозтрачене тіло у припухлому місті,
всевишній арієць жмурить блиски в очах,
від щастя жартує шпиндик на жертвах.  
Знову фінтить  і виїдає згубу голів померлих
шлях-ятаган на схід меле сади Семіраміди.
Зізнайся,  ця коцалка преться на мружну пчілку?
У заношенім хакі ворушить плечима гора.
Міняє збурені голівки квіток на стиснені ратиці
На петельках махлює  та  крутить шури-мури
на балконах сновиди і відривається вгору плоть.
Куди ти, мій хтивий йоржик під час шмону?
Так хто цю дірку тобі пропоров  у провалля?
Від неї  спраглого, найбільше хоче  хтось!  
Запекло пручається вітер - небесні купелі.
Лагідно гальмуй доля. Напруж тугі жита джемилику.
Сідай отут на даху.  Хочу упекти твою завірюху.
Очам відкрий  свій трон. Вирва натуриста
на незламному хребті відкидається як цифра три.
І сайво магістралей прямовисно змикається вгору.
На круг стовпів упирається буря, підгинає живіт на коліна.
Одриваюся в яму, перетасовую ноги, ай, не спіши.
Вистромляю композицію, кусай мене прямо на розтинах.
Нещасний боягуз, ти свіжину їси, щоб не зітліти?
Падають айстри у зливу, підніми їх з орбіт спіральних.
Йо-вйо, прискорюйся гондоло моя, орди при смерті.
А із неї, скеля-фігвам, йдуть пристрасті,  наповнені
жили дрижать, і тихого фраєра поклали на цноту.
О, дзвенить штурпак!!! Цвірінькають сміхом горобці.
Навколо вікна ковзає млин акварельний.
Квітне фігова вишня. Вітер уповільнює час
в обіймах примар, радіє з-під вантажу оркестру.
Зазирнула  в очі лукаво: ти є хто? Я провина.
Ти шпокни іще, підстав і встань, і ще раз вигнись.
Ого, жеребець , халепа! Тебе бере він на крилах?  
Вперед, не зупиняйся, жигане, я наскрізна дщерь.
Хруснув череп і чуб ліг на плечі. Світ роздерло.
Не розслабляйся, розколовся в серці світ-камінь,  
Хватай за вигоном злодія. Та, йокелемене! Утік!
Не чіпляйся, підіймайся. Куди!  Де приховав бабло?
Отак, і стій! Чого скривився, ніколи не цілувався?
Стривай, я витру піт, на тобі великі плями свідка.
Ну, чо, о ще не все!  Набридай, маневруй, шпіліндрикай.
Ти, чо! Почекай, фігарочку ошелеш  в попільничку.
Розбумбовуй цю обизянку.  Хочеш з глеку шампусик?
Може, з’їси ще ковбаску. Забери мене з труни, сонце!
Тепер виривайся, їдь собі,  фестиваль у купині потопів.
Ти викликав вогонь , ей, джмелику,  ей, ні, давай сюди,
Ти повний сил,  , зриватися до скону на моїх раменах.
Ти обточив мільярд разів шпарину. Як, не точив, це ти про що?
Поглянь, цвітуть кокосові сади, як квітнуть фіолетово.
Дай газу, ще потермоси. Ти, не нажерся, йоханий бабай.
Хочеш пограємо на точність? Облиш зривати білі кості.
Ти тягнеш  поцілунок, рогулька ти моя, все ближче до вогню...
На вікні дзижчить комариха, ламає крила у мороці.  
Запалює  феєрверки на вечірньому сонці, аж у вухах дзвенить.
Ірже і стрибає худюща каламуть при свічах нічної траси.
Теліпає тіні чудернацька  змія на вінницьких кудрях.
Ріка нащупує ветхі млини, а ти щораз упіймана, як мелеш.
Натягую  жужмом  вроду на себе, як чару зерна,
і хоч де, хоч куди жену за кермом по кручах  і скелях
зелену скруху, хай бецає на баюрах розмоклих доріг.
Вались, у мій гріх, на мене. Ти божвільний в закапелках.
Усім серцем люблю! Колискове твоє тепло. Ти у піні.
Од, жеребець, обвалився, солоні і хтиві тіні на стінах.  
Вічно зводиш мене зі світу, де той персик, що навпіл з’їли.
Протинає  затхлу яму ліхтар. Пощо оце мені берег?
Розперестався, шпилькою цівікнула біль, серед хмар.
Ти звалилась білим снігом серед літа на мої вірші.
Аж  рот відкрила прямота крута, яка ж ти лошиця.
Шаляй –  валяй,  раменам радості роздай, як сузір’я.
Ти знову затис  румовище  вуст у пекельну маржинку.  
Ух, як зметнула ікри, прогнувшись, достойно
зрослися обоє  з рогону,  зшизіли і шедеврально
кінчили купальським поцілунком. У  джерелах благо.
Тепер живий,  гарячі і раді пожежі від скриків.
Загуркав дощ, як трактор, що нашу фазенду виорав.
У калюжах село, все фінтить і буяє. Безлика дорога
забадьорилась павою, знімається з гальм на толоці.
Цмулиш шампусик і відкидаєш штори з вікна.
Озвалась луна у напрямі руху, розвернусь у столиці.
Ого, недоспане хазяйство, справжнє, монарше.
Перекрути  кермо, постав літак   у гідну позу.
Зірви ганчір’я з брами, глянь, мертвий журавель.
Прозрів на несподіванку. Слабкість  пошерхлі груди.  
Диво у снах. Ага, бажаєш білої пустелі і урвищ.
Лелека закіптюжена, скинулася капищами зойків.
Як, всолодилась, на болотах. Добре вистроми антену.
Що тобі включити, щось полум’яне і дуже швидке.
Поїхали коні за межі, пружні копита вирвали  галопи.
Зі стремену  в цю удушливу ніч - опукла зріла у собі.
Ти ж  дальнобійник, я дальнобійниця! Одразу між пліч.
Давай голосніше!  Давай,  енергійніше! Підлога не репне.
Довершуй не осквернене.  Охрипло ревуче життя.
Ой, обіруч розтятий! Тремтиш, як вулкан, у горі.
Починай з непокірних, хватай птерозавра у кратері.  
Напийся з його капілярок  чорного, як прокази.
Ти просто дивак! Солодко  як в обіймах пекла.
Зійди на височінь. Ти найстрашніший,  верховодь вогнем.
Вічність бере усіх на небосхилах на свій приціл.
Відкрий свою багрову татушку. Подивись в мої ілюзії.
Трясе душа і німота розверзлась, і вигини в ожині.
Задерла спрага серце, ат, схолола в смуглі розкоші твої.
Моє авто в кольчузі тамується ріллею, вискнуть стебла.
Під регіт сатани шалено лети під чортовий  вітер.
Ну, потилице, жируй, бо на тобі, кричить знемога.
Включайся, ворушись, а то все круговерть для Бога.
Ой, сіпає струм,  прямі самиці шматають тіло.
Так, хекай, жеребець… Під гарячею спиною.
Стій, не включай світло, чекай,  це мій антисвіт.
Ой, лисиця на волі, ти бачиш тортури які! Жах.
Шалений мені уже наостигид. Я в шоці. Не цілуй.
Я висадив твої закордонні помідори у нову печеру.
Як достигнуть, я  їх  з’їм, з сальцесоном на вечерю.
Ой,  як жарить вулкан божевільної весни!  
У лютій маленькій красуні розцвів пекучий диявол.

2013
© Сергей Негода
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2019 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании