Він – безвісти. Найдіть його, найдіть!
Ви бачили, його дощі малюють
І воду п’ють з лиця, і йдуть услід,
І, на коліна впавши,  Алілуя
Дощі йому співають – не весні –
Такі ще юні і такі рясні...

На всіх стовпах об’яви – як більмо.
І птиці на отих стовпах вартують –
Вони його не знайдуть все одно.
Зірвавши небо співом  Алілуя,
Пернате братство розсікає світ
І цих дощів рудоволосу мідь.

Ну де він, де?! Довкіл шипить вода
Вужами, ручаями, темнотою –
І безвісти за ним, і по слідах,
І слідом за бездомною весною...
А він долоні човником – і вплав
У безвість ту тікав, тікав, тікав...

Від мене чи від себе, чи від втрат
Він безвісти ходив – як плив дощами.
І тихо-тихо повернув назад,
І сів у крісло, наче сивий камінь,
Та, не знайшовши ні себе, ні дна,
Сидів один... І я собі – одна.