Гердо, твоя любов – як на горлі зашморг,
А трояндовий запах млосний немов оскома.
Гердо, даруй, але я не вернуся ні за що
В те сонне царство, що ти називаєш домом.
Гердо, не думай, дзеркало ні до чого,
Просто ці вулиці душу мені душать.
Гердо, пробач, я не вмію шукати Бога
Там, де його немає, на морі й суші…
Гердо, мене вже нудить від цього міста!
Гердо, вони ж усі як один – нікчеми!
Гердо, мені нафталіном відгонить кисень,
Коли я знов намагаюся бути чемним!
Гердо, до біса шапку і рукавиці!
Гердо, я так стомився, я так стомився!
Ніжність твоя, Гердо, як ніж крає
Гердо, я просто Кай. А ти думаєш – Каїн…