Вже йди, я втомилась, і руки важкі, мов сон,
втирають з чола вологі пітні видива.
вже йди, як, було, безсила і я ходила
від болю до крику, від вікон і до ікон.

хай двері прочинять, хай палять сімсот вогнів,
нехай в рушники загорнуть і ними вкриють.
хай віхола-баба сніг потопельний сіє,
хай вітер у глеках виє свої пісні.

покинь, бо не сила, я хочу й собі лягти,
як тихо лягає сніг на зопріле сіно,
як трави лягають мертво землі на спину,
як руки - на груди, як на чоло -
хустина,
вже йди, бо інакше, ангеле, я не встигну,
побачити, як заграва зотліє в синє,
як місяць на іклах буде гойдати сина;

побачити, як з-під лавки, з моєї тіні
народиться ніч;
зголоситься провести.