Десь у вирії,
     ще не моєму,
парує літо? як молоко...
В грудневих артеріях сухо й темно.
– Ти хто?
– Я кремінь.
– А був киселем понад бережком…

Тут стожарами не обпалені
сніги чужоземні,
        бо ще в путі…
– Ви станете маревом, тлом чи карою?
– А що відкидає тінь?

Тіло тішиться власною твердю:
були б судини –
     досить рідин.
Прозоре серце – біла поверхня…
І лише кров не тече,
        бо, мертва,
стає основою для твердинь.