Надто довго у Бога
просив Любові…
і йому таки згодом вділили кришку.
Жаль лаштунки її були вже не нові,
потерті часом, без лишнього шику,
але як тут поскиглиш,
й на тому дяка,
ще ж не сивий, не вицвілий
під дощем,
ще уп’єшся бажаним…
- незвично якось,
і не те щоб холодно чи в серці щем,
а так ніби прокрався
в чужу господу,
думав втнути витівку лиш на сміх,
а украв по-справжньому…
- не знаєш броду –
залишайся на березі, будь як всі,
не чекай і не думай, зітри бажання,
заливай свої нутрощі ґлеєм рим,
роздратованість мозку і пізня і рання
не дається у затінок серця Ним…

… а тепер пожинай і ґаруй на причастя,
потамовуй спрагу своїх очей
і не думай більше, що спіймане щастя
менше ніж втрачене серце пече.