укр       рус
Авторов: 415, произведений: 43123, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2009.06.09
Распечатать произведение

Александр Бучинский-Яскольд

Чигирин

Наважуюся на нечувану нахабність й присвячую цей твір першій столиці України - Чигирину (модер)

[ВІДПОВІДЬ ГЕДЕОНА ХМЕЛЬНИЧЕНКА (2) ТУРЕЦЬКОМУ ЦАРЮ]

Цесарю найясніший і неподоланний,
Твій меч є гнів божий на всі християни.
Чи є сила над тебе де-небудь сьогодні?
Ти — найближчий до бога, при гробі господнім
Єси сторожем чулим, онук його власний
І син місяця рідний, навіть тінню ужасний.
Фаетон (3) що на зорі, так хрещеним ти в мислі —
Бич Юпітера (4) гнівний, над світом навислий.
Хто посміє повстати на тебе, з'ядливий?
Але, може, вгамуєш свій гнів справедливий
І даси нам розважне своє повеління,
А ми приймем твоє над собою правління?
Чигирин із козацьким зухвалим гетьманством,
Україну безкраю з усім християнством
Покладемо під меч твій, під місяця ноги,
Трупом всіємо землю, лиш дай нам підмоги!


Ледве саян турецький, пилом прибитий,
Опускати почав був щит, золотом ритий,
По Хотині (5), настали враз нові невчаси —
Знов турецькі й татарські грають тулумбаси.
Брязка й блискає зброя, глушить вуха, рве скроні,
Скрізь іржать у тривозі ляком збуджені коні,
Витягають з возівень кбчі вже і гарби,
На світ божий виносять ще цісарські скарби (6),
Відмикають шпихліри, де лежать запаси,
Нагромаджені дбало в старожитнім часі
У підвалах глибоких, запалом обняті,
Константанів побожних (7) трусять тайні спряти.
А чи згубі, чи зиску на одну хвилину
Піддадуться, прегорду нахиливши спину?
Суне сила велика в бідну Україну,
Котра тридцять вже років плаче на руїну,
Геть обдерта з багатства ворогами чужими
Та найбільше у чварах між синами своїми,
Розшматована тими, що в злій ворожнечі
Хату жаром спалили із власної печі!
Боже, боже! В ці літа люто тне щербата —
Батька син убиває, брат іде на брата.
Та нехай вже! Ще гірший гак нас підсікає,
Попередні нещастя він переважає.
Власні уже хвороби забуття ковтає,
Брат братові провини у біді прощає.
Знову дрож усіх трусить — Магомета сили
В храмах наших попрати все святе схотіли,
В чім старання гаряче завжди мали люди.
Та святий дух святого Лазаря вже будить:
Баранович, єпископ старший, той, що ревно
Віру праву пильнує в Сіверщині, певно,
Як той лікар умілий, вже рецепти пише,
Поки болість погана пошестю скрізь дише.
Він скликає на раду розумом прехитрих.
Трьох осібно згадаю, в рівнозначних митрах:
Гізеля, що піднісся, мов Атлет, у вірі,
З Галятовським й Можайським, що так само щирі,
У союзі духовнім, всі три — прелатове.
Теж ігумени інші, вірні побратове,
З України всієї, спільне послушенство
Учинивши, відбувши пильно набоженство,
Почали міркувати про війни причини,
За що бог світ приводить до злої руїни.
І нічого не бачать, лиш гріхи затяті
Поміж людом. Тож треба ліки на те дати:
Хай по всій кра'іні молитви пробачні
Возсилають до бога і прості і значні
За монарха одного грецького визнання,
Що до нас виявляє щире піклування
І за нашу дідизну, за ясне гетьманство,
За усе пурпурове і вельможне панство.
Всяк слухняно рецепт той виконать готовий.
Аби збувся нещастя і зостав здоровий.
Аж уже притискає хижо Україну
Смок азійський, найперше лихо Чигирину:
Там фортецю преславну обложив, проклятий,
До Дніпра ж іншу силу поспішив послати,
Щоб затримати наших біля переправи,
На Дніпра узбережжі ставить свої лави.
Чигирин без підмоги відчай огортає,
На своїх сподівання вже ніхто не має,
Лиш на бога надія, тож тому молитви
Шле вельможний і простий на порозі битви:
— Гей, терпцю не стає вже, всемогутній боже!
Нашу неміч твоя міць лиш підтримать може.
Ми від рана до рана скніємо в облозі,
Уві сні безпорадні, наяву в знемозі.
Твань всіх смородом душить, жар пече Пітонів.
Звідкіля оця гідра (8)? Із яких затонів?
Чи із мушлі гнилої ветхого Тритона (9)?
Чи її породила мстива Тизифона (10)?
Тисне хмара тяжка нас магометів клятих (11).
Вдар по них! Зволь в оброк їх гарпіям (12) віддати!.
......................

Роксоланські дощенту нівечать обози.
Вже татарин тороки ладить й поворози.
Та ще рано збиратись в сонячну дорогу (13) —
На Вкраїні ще гетьман не пробив тривогу.
Тільки сталим покликав добровільців словом.
Хижо кілька їх тисяч прослизає ровом,
Йдуть до міста таємно поночі й завидна,
Щоб обложеним людям поміч сталась гідна.
Щоб утримати місто, доки усі сили
Проти вражого війська вийти не поспіли.
Вів тих Яків Корицький — мужність його знана,
А тому за вождя він волею гетьмана.
У легкім обладунку йдуть служиві сміло,
Сам князь Ромодановський їх веде на діло.
Наш Корицький бувалий, не зазнавши шванку,
Ще і з хісном для слави, опинився в замку...
.......................

Ці поля чигиринські здавна не орались,
Гострим скопані списом, смертю засівались.
Милі довгі встелялись тілом яничарів,
Скрізь вали насипались з диких тих татарів.
Коні топчуть там трупи, трупом полягають,
На турецьких бахматів руси вже сідають.
Повно мають коштовних в завоях блаватів.
Пішо йшов козак битись — з битви на бахматі.
Ошукався наш воїн: взяв без броду качку,
Не ходив до них морем, сухо дав трепачку.
Не шанують тут мертвих, ratum (Присуд - лат.) з Чигирина:
Погреб вовк їм відпіє, із'їсть поганина.
Воювать з козаками — хай знають — не жарти,
Не попустять нікому українські варти!

Пся кров жалю не гідна, бо до християнства
Жалю й трохи не мала, чинячи тиранства.
А коли ще по битві голота у злоті,
Більше в неї зі злота на турка охоти,
Крикне: «Виб'ємо турка, поганина скрушим
І його володіння обріжем і здушим!»
Бачте, мовила якось одна пророкиня:
«Рушить турок на край наш, а прийде — загине!»
В тайні лицарі раду почали чинити:
Хоче хто непорушно в отчій вірі жити,
Має мужнє той серце в зброю прибирати,
Стане враз поганин, як пір'я, пурхати.
А ті турки, що в коші сховались від бурі,
Чи битими зостали, чи, немов ті кури,
Що їх яструб розполохав, де враз і поділись,
Котра куди утрапить, геть всі розлетілись.
Всюди од орлів царських (14) загнані у сіті,
Голови свої буйні почали губити,
І про міни забули, що самі заклали
Там, де скелі усе місто пасмом облягали.
Наче лин на безводді, зі спертим вже духом,
Чи немов бик шалений, що перед обухом
Крутороге донизу чоло нахиляє,
Топче землю ногами, пісок розриває,
Б'ється лобом і шарпа заюшені скроні,
Перед смертю у злості розлюченій тоне.
Він шукає поради, та хто порятує,
Як чола уже довбня безжальна чатує?
Вже сам хан знемагає з смертельної рани,
Радять раду з башею Браїмом султани,
І дунайський вже берег відкрився їх зору,
Щоб їх хвиля козацька із степу-простору
Не змела, позганявши в дубові відроги,
Де б вони понизались на шнур, як міноги.
То ж баша той гукає, розпалений в січі,
На загибель трикратно війська під мур кличе:
«Краще нам не уникнуть гяурського гроту,
Ніж ганебно бажати собі повороту.
Хто великі народи позбавив свободи,
Хто клав скелі під ноги й Кандійськії води,
Той чи ж може облишить, не взявши, ці кліті,
Грудьми лева не збивши павучої сіті?»
А тим часом дня злото в антисвіт спадає,
В сріблі місяця в табір козак упадає.
Ну ж, дивіться, як красно клейнод їхній має —
Турський місяць для турка на пагубу сяє.
Ледь баша у наметі козацький шум чує —
Вже в обозі турецькім козак порядкує.
На коня-бунтифера баша охляп впадає,
В чистім полі притулку для себе шукає,
Доганяє виправу, глядить, де кочують, —
Аж вони вже по битві ніч вічну ночують.
Ой, страхи обіймають його враз гарячі,
Як він ріки криваві в тім полі побачив.
Тут і там — мов одинець хрущить у ліщині —
Мурзи то із абизом, немов дикі свині.
Але їх запорожець і під листям чує,
Як найліпший мисливець на здобич чатує,
Наче кішку чи лиску в густім кущовинні,
Ниже влучно з гвинтівки, лиш оком накине;
А в степу, на просторі, верхівець їх гонить,
І шаблюка з тріумфом їх звішує з коней.
Стелить милі їх трупом, кладе переправи
З тіл турецьких вкраїнець для вічної слави.
Поки поле сягає, аж ген до границі,
Розлилися турецькі гіркі кривавиці.
Геть роззули турчина з пещот його пишних,
Із солодких подушок в наметах розкішних,
Бо вже трощать по кошах його катаракти,
А самого провадять в незвідані тракти.
Аспри й інші монети сипляться, як пір'я,
Козаки турків нищать — нема тим довір'я,
Більше лупу з їх трупу гадають набрати,
Коли тим кінець прийде, і змовкнуть гармати,
Вірять в Того, на Кого турок кривду хилить,
Із хреста той Чийого радо кпини чинить,
Гонять турка потужно поза Чорним лісом,
Замикають в дім темний (15), щоб мав справу з бісом.
Турків вибили й коші позносили з грунту.
Чи й потрафить паша сам дійти Трапезунту (І6)?
Бо хоч темних лісів той проскочив оплоти,
Та на гірші ще спаде в пана свого гроти.
Сам же, parta tueri*, пильнуючи цноту,
Quam quaerere **, спішить в дім козак на роботу.

__________________________

Переклад з латини:
* Берегти здобуте
** Аніж завойовувати
__________________________

Примітки:
1 - Чигирин — місто на Черкащині; у 1648 — 1660рр. гетьманська резиденція й адміністративно-політичний центр України, до 1711 р. — полкове місто; в 70-х роках XVII ст. правобережна частина Чигиринського полку була ареною жорстокої боротьби російсько-українських військ проти гетьмана Петра Дорошенка і турецько-татарських завойовників. На 1677, 1678 рр. припадають завойовницькі походи турецько-татарських агресорів під Чигирин. Султанська Туреччина, маючи на меті підкорити Україну, 1677 р. оголосила війну Росії. Воєнний план турків передбачав спершу здобути Чигирин, а потім, посадивши в ньому гетьманом свого ставленика Юрія Хмельницького, розгорнути наступ на Ки'ш і Лівобережну Україну. Влітку 1677 р. 120-тисячне турецько-татарське військо під командуванням Ібрагіма-паші підійшло до Чигирина. У тритижневих боях російсько-українське військо (32 тисячі російських солдатів і близько 25 тисяч українських козаків) на чолі з воєводою Григорієм Ромодановським і гетьманом Іваном Самойловичем відбило ворожий напад, завдало противнику значних втрат і змусило його панічно відступити з України. Влітку 1678 р. турецько-татарське 200-тисячне військо під командуванням візира Кара-Мустафи знову рушило на Чигирин. У запеклих боях 120-тисячне російсько-українське військо протягом місяця відбивало шалені атаки напасників і змушене було залишити Чигирин. Та, виснажені боями і під ударами запорозьких козаків, очолюваних кошовим Іваном Сірком, завойовники, зруйнувавши місто, відступили з України. Султанському урядові довелося припинити війну й укласти Бахчисарайський мирний договір 1681 р.
2 - Хмельниченко Гедеон. — Йдеться про Юрія Хмельницького.
...цесарю найясніший... — Турецьким султаном у 1648 — 1687 рр. був Магомет IV.
3 - Фаетон — за грецькою міфологією, син бога сонця Геліоса; керуючи сонячною колісницею свого батька, не зміг отримати вогненних коней
і запалив небо та землю; щоб запобігти катастрофі, Зевс знищив його блискавкою.
4 - Бич Юпітера — натяк на блискавку, якою Зевс (у римлян Юпітер) знищив Фаетона.
5 - ...по Хотині... — Тобто після Хотинської війни 1620 — 1621 рр., яка навіки уславила гетьмана України Петра Сагайдачного.
6 - ...ще цісарські скарби... — Скарби візантійських імператорів.
7 - ...Константинів побожниx... — Йдеться про візантійських імператорів.
8 - Гідра — за грецькою міфологією, чудовисько з дев'ятьма головами; убита Гераклом; на місці відрубаної голови у неї виростало дві нові.
9 - Тритон — за грецькою міфологією, морський бог; зображався у вигляді людини з риб'ячим хвостом; звуками, що їх він видобував із гвинто¬подібної мушлі, здіймав і втишував морські хвилі.
10 - Тизифона (Тісіфона) — за грецькою міфологією, одна із трьох Фурій (богинь помсти), які зображалися із зміїними головами, з бичем в од¬ній руці й світильником у другій.
11 - ...магометів клятиx... — тобто турків і татар.
12 - Гарпії — за грецькою міфологією, казкові чудовиська з обличчями жінок і тулубами хижих птахів.
13 - Сонячна дорога — дорога на той світ, у царство небесне.
14 - ...од орлів царськиx... — Тобто від гербів.
15 - Темний дім — тут: пекло.
16 - Трапезунт (Трапезунд) — турецьке місто на південному березі Чорного моря, на північному сході Малої Азії.

1678
© Александр Бучинский-Яскольд
Текст выверен и опубликован: Модератор

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2022 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании