Під приглушений мінор томів
Тихо сутінок сутана сіра
З меланхолією погляд мій
Перехоплює, і з кожним днем
Залишається все менше тем,
У які не перетліла віра,
Та проникливість об’ємних слів
Неприкаяно летить услід...

Звісно — в кожного шляхи свої,
Кожен міряє своїм аршином,
Й перед кожним на шляху стоїть
Невідомості глуха стіна —
Що чекає там, за рогом, нас:
Сплески, злети і які вершини,
Що розвіється, як легкий дим,
Де залишаться чиї сліди?..

Крок в незвідане такий важкий
І чи є вона, єдина міра,
Що відмірює рядами скиб
Для двоногих шлях в туман густий?..
І коли згоріли всі мости,
Залишається останнє — Віра
Та некваплива вперед хода.
Не згубити б цей безцінний дар...