А у серпня долоні розпечені до помаранчу,
в них повітря густе розколисує хвилями небо.
І розплавлені зорі, краплинами впавши у воду,
довго-довго розсвічують чорне, безвітряне плесо.

А метелики ночі сідають на них, як на квіти,
і пливуть, обминаючи  хмари, із місяцем в парі.
Лиш здивований лебідь ніяк зрозуміти не може -
де зірки наяву, а де тільки дзеркальна подоба.

Він пливе і збирає ті зорі одна за одною,
поглядаючи в небо - чи довго іще залишилось?
А лиш зникне остання, заплещуться звільнені крила,
білим птахом підніметься вгору незайманий ранок.

2008 р. 06.07.