2

У сутінкове світло століть
Пірну за тобою,
Не пропонуй навіть на мить
Зостатись земною.

Я не залишусь оком дощів
На попелиці.
Сонце моє, в колиску віків,
В твої таємниці

Не зазирну, не похитну
Сонячні струни.
Вже не впізнають колись земну
Дочку Фортуни.

Буду стояти обличчям до тебе,
Ні, не спиною,
Як та, що колись, закутана в небо,
Гралась тобою.

Зірко моя, іскорки досить,
Щоб догоріти,

Знаєш, крім мене ніхто не попросить
Промінь курити.

І променеве паління теж
Шкідливим вважають,
Доле моя, душу обстеж -
Світи зачекають!

Світло моє, не здатне ти
Навіть на грози…
Хто змусить Сонце спосіб знайти
Зсушити сльози?