укр       рус
Авторов: 412, произведений: 41373, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2009.01.05
Распечатать произведение

Юрий Чайка

РОЗПОВІДЬ МИКИТИ МАТВIЙОВИЧА КОЛОМIЙЧЕНКА, ОРДЕНОНОСЦЯ, ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ "ПЕРЕМОГА", ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ (у трьох частинах)

1. РОЗПОВІДЬ МИКИТИ МАТВIЙОВИЧА КОЛОМIЙЧЕНКА, ОРДЕНОНОСЦЯ, ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ "ПЕРЕМОГА", ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ
Так про що в нас мова йде? Про престіж держави?
Що без спорту вимира місто і село?
От послухайте, либонь, про давнiшнi справи:
Я усю вам розкажу правду, як було.
Ще в Петровича тодi не було онука...
Це коли соцiалiзм розвивався вглиб.
А пiд яром, за селом, де тепер багнюка,
Був ставок, i став колхоз в ньом розводить риб.
Ну, там, люди – хто казав: голова дурiє
(Вiн людина був пряма, хоч i не м'яка).
Це у нього, бач, була iз дитинства мрiя:
Все село нагодувать рибою з ставка.
Поки риба пiдросте – пильнували строго:
Щоб нiякий браконьєр (знаєте ж, у нас!)
Це вже в нас такий народ, що вже не без того...
Що ви кажете? Про спорт? Так оце ж, як раз.
Я й кажу: пiд Новий рiк кличуть нас на свято.
Голова дає наказ: воду всю спускать,
Риб отих переловить i у кожну хату –
Скiльки прийдеться – усiм порiвну роздать.
Ну, громада – до ставка. Узяли пiдводу
(А вже лiд на бережку, бо воно ж – зима),
Воду випустили геть. Ходимо по льоду.
Де та риба? Хоч убий – нi чорта нема!
Аж малий Золотарьов (вiн ще був – дитина,
Щось там вештавсь на ставку) – вiн i розказав,
Що Сашко Капустякiв за якусь годину
З ополонки дiжки три риби натаскав.
Як почули новину – очманiли люди:
Щоб отак-от ошукать цiлеє село!
Що ви кажете? Про спорт? Хлопцi, далi – буде.
Я ж розказую усю правду, як було.
Всі негайно – до Сашка. Той – лежить у лiжку.
"Хворий, – каже, – через це й збори пропустив".
Ми – шукати. А в льоху – з рибою три дiжки.
Вiн, паскуда, огiркiв зверху натрусив!
Коб не мiлiцiонер – Сагаян Микола –
Вже б тому Капустяку й нам би з ним – хана!
"Хлопцi! – каже,– не чiпать! Сперше – протокола,
Треба ж зважить, скiльки вкрав клятий сатана".
Де взялися й терези (ледь я не стетерiв).
Ставим пiдписи свої, раз такi дiла,
Що той нелюдь наловив двадцять п'ять центнерiв
Вiсiмнадцять кiлограм й зверху пiвкiла!
Тут уже Капустяку ми набили рожу.
Щоб-таки на другий раз вiн, падлюка, знав!
Що ви кажете? Про спорт? Я ж оце пiдвожу.
Як ти думаєш? Про бокс? От i не вгадав!
Ну, то треба ж протокол везти до району.
А воно ж пiд Новий рiк, хто б оце схотiв?
Та, спасибi, пiдрядивсь (був такий в нас) Кльонов:
Вiн на свята повз район їхав до батькiв.
Голова йому за це виставив пiвлiтру.
Ще й вiд себе Сагаян – пляшку первача
(Вiн був хлопець не дурний, мав-таки макiтру.
Та й по бабах був ходок, арм'янин хоча).
Далi Кльонов – на мопед, i – вперед, а ми ще
Десь iз тиждень не могли вгамувати гнiв.
Хай же сплатить сучий син штрафу хоч пiвтищi!
(Це, як брать по тих часах – двiстi трудоднiв).
От ви думаєте: спорт – вимпели, медалi...
Та воно ж – не с потолка, от у чому ж рiч!
Та нiякий не спiдвей, слухайте вже далi.
А куди нам поспiшать? Он, надворi нiч.
Ну, за тиждень чи за два раптом iз району
На трьох "Волгах" приїзжа к нам Совєцька Власть.
Сам товариш Пушкарьов собствeнной пeрсоной.
"Скiльки,– каже, – не дзвоню – не працює связь".
(Звiсне дiло, телефон – вiн-то, може, й дирка,
Та в конторi ж по святах нiкого нема.
А дєжурною у нас, як iзвєстно, Чмирка.
Вона взимку i тепер трубку не знiма).
Пушкарьов до голови: врємeнi, мол, нєту,
Дєскать, бистрeнько лаштуй хоч який пiкнiк.
"Познайомтеся – оце з Держспорткомiтету
Спецiально в гостi к вам чинний представник."
Той з машини вилiза, руку всiм потицькав
(Кожен думає собi: цей чого припер?).
А у Києвi тодi ще сидiв Щербицький,
А вже в областi – усi тi, що i тепер.
Представник пузатий був i за вiком дрєвнiй
(Та вони там всi такi: звiсно, Госкомспорт).
"Гдє той, – каже, – чемпiон з вашої дєрєвнi,
Що недавно встановив свiтовий рекорд?"
Голова оторопiв, лупає очима
(В нас хiба що у футбол бiгають малi) –
Не второпає нiяк, що то за причина?!
Звiдки взявся чемпiон в нашому селi?
Тут, спасибi, Пушкарьов-таки вставив слово
(Бо нiхто ж не доганя, куди гiсть веде).
"Це про той чемпiонат з подльодного лову,
Що оце ми провели, – каже, – мова йде".
І, сказавши, посмiхнувсь, дивиться навколо.
Що це, думає, народ якось попритих?
"То хiба не ваш земляк, згiдно протокола,
На змаганнях наловив риби бiльше всiх?".
Голова як це почув – так i захолонув:
Вiн уже по цих словах зразу все вгадав.
Воно й справдi, вийшло так, що розтяпа Кльонов
У районi документ не туди вiддав.
Потiм Кльонов нам i сам пiдтвердив, по сутi,
Що менти та прокурор десь були п'янi,
Вiн потикавсь – кабiнет, там табличка – "Суддi".
- Чи не вам ось протокол? А один: "Менi".
А вже далi той суддя, видно, не провєрив,
Що бумага ж не про те, не про спорт була!
Вiн i пише: "Капустяк. Двадцять п'ять центнерiв
Вiсiмнадцять кiлограм й зверху пiвкiла".
А як стали роздавать лаври та дипломи,
Викликають: Капустяк! – а його ж нема.
Бо ж насправдi  у цей час вiн у себе вдома
Пiсля всiх отих дiлов лiки принiма.
Головний iще суддя каже : "Дуже жалко,
Що героя своєго не вида народ.
А тєм болєє, такий видатний рибалка!
Ну, та був би рєзультат – слава нє уйдьот".
I вже про Капустяка пишуть всi газети.
Сперше – Київ та Москва, далi – закордон.
I вже їде представник з Держспорткомiтету:
Отакий, мовляв, у вас славний чемпiон!
Голова перелякавсь. Дуранину поре:
"Нинi,– каже, – Капустяк трохи не теє...
Вiн, бач, травму получив на розминцi вчора,
То ж звиняйте – не прийде: з лiжка не встає.
А що, звiсно, рекордсмен з подльодного лову,
Так пишаємось усi славним земляком.
Прєдложенiє таке: пройдем у столову,
А вже потiм i медаль вручимо, й диплом".
Пушкарьов на те пристав, представник – так само,
I хто з ними там були – чоловiка з п'ять.
А в столовiй вже давно – полная програма:
I поїсти, що Бог дав, i пляшки стоять.
А вже далi що було – пам'ять не вдержала.
Бо за кожні п'ять хвилин – новий тост: гагах!
Як вручали ту медаль, гостей проводжали –
Це вже мало хто стояв на своїх ногах.
Я до чого це веду (от хоч би й по спорту!):
Не послiдня в тому рiч, хто бiля керма.
А конкретно говоря, ну його всьо к чорту!
Краще, хлопцi, за футбол в свiтi гри нема.

ПРОДОВЖЕННЯ РОЗПОВІДІ МИКИТИ МАТВІЙОВИЧА,
ВЕТЕРАНА, ОРДЕНОНОСЦЯ, БРИГАДИРА, А НИНІ ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ “ПЕРЕМОГА”, ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ
А ну, хто там задрімав?  Хай прочистить вуха!
  Це ж не басні, а розказ про минулі дні.
  Раз пішла вже річ про спорт, то нехай послуха
  (Де тут, бачив, був стакан? А плесни й мені).
Значить, став наш Капустяк самим луччим в світі.
З честю, значить, увійшов до спортивних лав.
Сам товариш Пушкарьов у своєму звіті
Про цей успіх у Москву відрапортував.
  Що ти либишся, малий? Думаєш, брешу я?
  То були такі часи, аж не вірю й сам:
  Як начальство доповість, як відрапортує, –
  Значить, так воно й було. Так собі й затям.
Правда, вийшла для людей нібито й образа:
Ні за що Капустяку шана і хвала.
Ну, та він нам могарич виставив, зараза,
А на закусь же якраз риба і пішла.
  От, здавалося б, і все. Драма чи не драма,
А вже, буцімто, й дійшла справа до кінця.
Коли раптом – на тобі, телефонограма!
Голова як прочитав, аж зламав стільця
(Чи то ноги віднялись – на секунду, звісно, –
Чи друга яка біда, не скажу зараз,
Тільки бухнувсь, як стояв, а стілець як трісне!).
Виявляється, прийшов з області приказ:
  Щоб збирався Капустяк рейсом через Вєну
  На змагання у Мадрид (в отакенну даль!),
  А до нашого села їде по обмєну
  Видатний тореадор Сергіо Надаль.
Аж затіпавсь голова: отака засада!
Верещить, немов схопив голі провода:
“Де той клятий Сагаян?! Придушив би гада:
Через його протокол нам оця біда!
  Що одне – Капустяка треба відправляти
  (Десь там зуби повставлять, вудок накупить),
  Так ще й Сергіо Надаль, трясця його мати,
  Видатний тореадор в гості приїздить!
А на носі ж посівна. Тута не до сміху.
Щоб ще ж потім зимувать з брюхом не пустим.
Треба їхать у район. В область треба їхать!
На хрєна нам той Надаль, дайте запчастин!”
  І з добрячим матюком на шофера гримнув,
  Щоб машину підганяв, та мерщій, бігом!
Їхав злий, а повернувсь – кволий, як та гривня.
І – ні слова. Бух за стіл, дудлить самогон.
Так, між іншим, і спортсмен: виступить погано –
І порушує режим, хто уже як звик.
Видно, десь там голова получив догану.
Та таку, що взагалі проглотив язик.
  Ніч минає – він все п’є. Тільки десь опівдні
  Перша чутка по селу все ж таки пройшла.
  Що, мовляв, вопрос рєшон не на нашім рівні
  І не нашого ума ці, мовляв, діла.
Що ти кажеш? Капустяк? То – отдєльний случай.
Як він їздив – ми спєрва визнали з газет.
Хто там плига у кутку? Ти б  послухав лучче.
А-а, не терпиться – то йди. Знаєш, де клозет.
  Ну, так, значить, той Надаль вже ось-ось приїде.
  Коли в гості, ще б так-сяк: нам не в перший раз.
  Але ж мусим готувать у селі кориду,
  Щоб він мав де показать свій високий клас!
Сам-то він везе костюм, шляпу та мулєту,
Ще й загострені такі на кінці дроти.
Нам же – виставить бика гостю на котлєту
І вмєстітельний пустир тином обнести.
  (Обнести, не обнести... Щоб не мудрувати:
В нас коров’ячий загон тут же, край села.
Огорожу підновить, кізяки зібрати,
По начальству доложить – от і всі діла).
Із району нам піску підвезла держава.
Розкидали, розгребли – з цим як раз простіш.
Але ж виставить бика – то вже інша справа!
А відпертися ж ніяк: йдеться про прєстіж.
  І ніхто нас не пита: в силі ми, не в силі,
  У начальства всіх розмов, знаєте ж: “Давай!”.
  А у нас на весь колхоз один бик – Василій.
  Правда, діло своє знав: справний був бугай.
Тут народ уже підняв галас аж до неба.
Навіть дід Четвериков владу матюка:
А корів хто буде крить, як прийде потреба?
Сам товариш Пушкарьов? Не дамо бика!
  Ще б корову чи козу, тільки щоб не дойні
(Ну, повернеться ж отой чортів Капустяк!).
В общєм, того ж таки дня з’їздили до бойні
І привозять бугая (Звісно, не за так.
Бо ж його другий колхоз здав уже на м’ясо.
Це вже лічно голова упросив якось,
Що, мовляв, заб’єм самі і найближчим часом,
Не хвилюйтесь, віддамо м’ясо, шкуру й кость).
  А тим часом на селі калатня чимала.
  Ще ж такого не було, що вже да – то да.
  Не студентів бо везуть: це вже, як попало,
  Ні селить, ні годувать, бач, не випада.
Хто це квакнув “Дєд, бистрєй”? Ач, яка ти скора!
Май терпіння. Все в свій час розкажу, не плач.
Звісна річ, не про бика – про тореадора.
Да, приїхав, ще й не сам – з ним перекладач.
  Ну, і наших до хрєна, вплоть аж до спецназу.
Може й лишні серед них –  то вже річ така…
А Сєрьога (ми його так прозвали зразу)
Пєрвим дєлом захотів глянуть на бика.
Глянув – лучче б не глядів! В нього – очі з лоба:
Я вам що тут, новачок? Не стерплю образ!
Нєвозможно, до чєво тощая худоба!
Сколько стран ісколєсіл – віжу в пєрвий раз.
  Голова йому: “Та ні, в нашого народа
  Жодних сумнівів нема в тім, що ти – мастак.
  Що ж касається бика – то така порода.
  В нас колхозні геть усі виглядять отак.”
Хто ото весь час бубнить? Андрюшкова, Катька!
(От же ж, господи прости, виросла глиста!).
Дай же ж людям розказать, це ж про твого батька.
Ой, діждешся, я йому відішлю листа!
  Да, іще одну дурню меншого масштабу
  Мало-мало не забув вам доповісти:
  На той час нам підвезли з обласного штабу
  Різних марок сотні дві й підписні листи
(Це – щоб людям повступать в общества защити,
Там, і миру, і дітей, і казна-чого,
І буквально за два дні все розпространити
Й поздавати по рублю всім до одного.
  В нас держава на той час, хоч яка не сильна,
  Просто так чомусь віднять гроші не могла:
  Ні, вступи та розпишись, ніби добровільно,
  Та ще й взноси позбирай з усього села.
То ж, як сів наш голова із гостями пити,
З ним були оті листи, й марки, і казна…
Як Сєрьога опинивсь в Общєствє защити,
А тєм болєє – тварин, так ніхто й не зна.
В рєзультаті, як усі повставали вранці,
Тут-то наш тореадор протрезвів умить:
"Так тепер мені, – кричить, – долг і честь іспанця
(Розписався ж!) жодну тварь тронуть не велить!
І йому ж не поясниш, що те все – дурниці,
Всі ті марки та листи: він не поніма!
Та й не слуха, ще й сказав: дасть тому по пиці,
Хто іспанську їхню честь за ніщо трима.
От біда! Тореадор – хлопець благородний,
Но своєї ж голови іще більше жаль:
Бо вже діло на скандал тягне міжнародний,
Що пропав тореадор Сергіо Надаль!
І чого не виступа, і куди він дівся…
Що ж утнути, щоб із нас спросу не було?!
І додумались-таки: хай би він женився
Й переїхав назавжди жить до нас в село.
Ну, а далі ви й самі знаєте без мене:
Як іспанський фахівець був у нас в гостях,
Як мгновєнно закохавсь в Андрюшкову Лєну
(Перша дівка на селі, й він був холостяк).
По весіллі їм колхоз виділив хатину, –
Це вже років через два в город подались.
В гості – їздять. Чи самі, чи пришлють дитину.
Теж красавиця росте. Катька, покажись!
Що то є спортивна стать! Вже ж її не купиш.
Взагалі, як річ про спорт (та помовч, стара!),
Жаль, “Динаму” в УЕФА знов дістався кукіш…
Ну, та все одно, футбол – краща в світі гра!

ЗАКІНЧЕННЯ РОЗПОВІДІ МИКИТИ МАТВІЙОВИЧА КОЛОМІЙЧЕНКА, ОРДЕНОНОСЦЯ, БРИГАДИРА, А НИНІ ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ «ПЕРЕМОГА», ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ
Дорогі товариші! Маю ще два слова
(Та який тобі отут врємєнной ліміт?).
Це ж про те, як наш колхоз Сашку-риболова
По вказівці посилав на турнір в Мадрид!
  Що спочатку Капустяк за свій вчинок подлий
  Від начальства із Москви получив медаль, –
  Так тепер його іще на спортивний подвиг
  Посилають за кордон. Грошей їм не жаль!
І кого ж? Капустяка! Чи других не видно?
А вже ж як його тоді голова просив,
Щоб державу та колхоз був представив гідно,
Щоб паскудну свою суть десь не проявив.
  І щоб лишнього слівця не сказав нікому,
  І який з собою брать в дальню путь вантаж –
  Це товариш Васильчук, секретар парткому,
  Перед виїздом провів строгий інструктаж.
Взяв герой наш добру снасть, пляшку вітаміна,
Курку, сала, огірків, кілька цибулин,
Та й поїхав, та й пої… (як писав Тичина,
Видающійся поет і громадянин).
  З пересадками два дні плентавсь через Київ
  (Транспорт був у ті часи гірший, ніж тепер).
  Всі харчі і вітамін по дорозі виїв,
  Аж нарешті й до Москви поїздом допер.
А столиця вже його зустрічає радо.
Як не бреше – повезли зразу в ресторан.
І годують на дурняк і шанують гада:
Як же ж, чинний рекордсмен, славнозвісний пан!
  Тут не жалкий бутерброд, що в купе з утра їв:
  Кращі страви Капустяк підміта – хрум-хрум!
  А обабіч за столом трєнєр Посилаєв
  І дівча-перекладач компаньєро Шкрум.
А готельні номери, а авто к порогу,
Заграничні паспорти! Все давно чека.
Тільки що не під оркестр з маршем на дорогу
Провожає весь народ в путь Капустяка.
Навіть в аеропорту, де людину котру
Перевірять десять раз перш, ніж пропустить,
А спортсменам – ні хрєна! Прямо без досмотру
Із машини  – у літак мало не за мить.
Гарні крісла в літаку! А м’які, як постіль.
Аж незчувся Капустяк, що уже летить
(Ще й дівча-перекладач півгодини поспіль
Болоболить, не стуля рота ні на мить).
Тільки врешті задрімав: чує – десь позаду
Голосить на весь салон здоровенний жлоб:
«Всім сидіти по місцях! Рушим до Багдаду.
А хто сіпнеться, тому зразу – кулю в лоб».
А ще другий терорист, трохи старший віком,
До кабіни літака у цей час проліз
І пілоту за кермом з диким видом тика
Здоровенний пістолет мало не під ніс.
Тут всі разом почали хто кричать, хто плакать.
Хто – бандитів матюка в бога душу мать,
А дівча-перекладач (мабуть, з переляку)
По іспаньскі цокотить, що – не розібрать.
От халепа! Як же буть? Що робити має?
Зирк на трєнєра. Овва! Деж він є? Нема!
Тут миттєво Капустяк рішення приймає:
Вже ідею рятівну на умі трима.
Поки там якийсь дідок щось кричав бандиту,
Непомітно Капустяк до кишені – шасть.
Він, бач, з дому прихопив шашку динаміту
(Для рибалки – міркував – сама лучша снасть).
І підводиться герой з шашкою в руці лиш,
Що до пуза притиска, і гукає так:
«Кинь, падлюко, автомат, бо як в мене вцілиш –
Динамітом рознесе на шматки літак!».
Терорист на мить закляк: не чекав же, звісно,
Від якогось шмаркача дій таких крутих.
Тут іззаду хтось його як по шиї трісне!
А щоб мало не було – хрясь іще й під дих!
То нагоди в слушну мить доброї не згаяв
І поганцю не на жарт підновив портрет
З кулака і з носака трєнєр Посилаєв,
Що до цих іще подій виліз в туалет.
І вже вдвох з Капустяком, відновивши сили,
З автоматом на руках майже без труда
Зразу й другого того запросто скрутили:
Він в кабіні й не чекав, що прийшла біда.
Що тоді розпочалось! Кинувся героїв
Обнімать та цілувать кожен пасажир:
Таки справді Капустяк славне діло скоїв
І подяку, як не глянь, чесно заслужив.
  Тут, конєшно, той літак поверта в столицю.
  Терористів, кому слід,  на руки здали.
  А спортсменам  нашим двом ледь не перші лиця
  Виголошують слова шани і хвали.
Як ти кажеш? На турнір? Ні, писали в пресі,
Що фізично Капустяк хоч і здоровяк,
Та, мовляв, перебува у нервовім стресі,
Що рибалити як слід вже не дасть ніяк.
  І за тиждень до села приїжжає Сашка.
  Довелось-таки в Москві кілька днів пожить –
  Бо прийшлось давать одвіт, як це в нього шашка
  Динаміту в літаку винайшлась в ту мить.
Що він там розповідав, що писав в анкетах –
Він про те нам не казав навіть під сто грам.
Люди чули – по таких човгав кабінетах,
Де Господь не приведи побувати нам.
  Отакий от получивсь детективний трілер!
  Потім з’їздив Капустяк ще й у Вашингтон,
  Де вручав йому якийсь Перець де Куїлер
  Срібну пам’ятну медаль від лиця ООН.
А случись кому із нас – кожен би так само
Ні держави, ні села не зганьбив би там.
А не те, як  в наші дні київське «Динамо»:
Що тим неграм наш футбол, що ті негри – нам!
  А-а, поганці, нічим крить? Правда очі коле?
  Що країну, що гравців продали за гріш!
  Ви своїх Капустяків виведіть на поле:
  Наші гратимуть за тих чорних мавп не гірш!  

2008
Харків-Суми

Першу частину написано 1996 року, другу - 2000, третю - 2008. Автор свідомо вживає не літературну українську мову, а суржик: саме так розмовляють люди по селах харківщини.

© Юрий Чайка
© музыка: Юрий Чайка
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2019 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании