День одягається в барви парфум і пиятик.
Вміння ходити - ще один привід стояти.
Знов зачіпаєш не тільки зустрічних, але й
гострою тінню – материки алей.

Келія офісу змащена кров’ю краси.
Люди виходять, лишаючи голоси,
значно повільніші за божевільні кроки.
Вісті лягають в шухляду, як мертві сороки.

Шеф пропонує жуйку, ставить печаті
і, як завжди, не знає, з чого почати.
Мостишся в крісло, очікуючи двобою.
Дишуть барокові голови над тобою.

Пам’ять фільтрує лиця, згустки вагонів…
Передосіннє листя з кожним дощем – вагоміш.
Сходить похмуро, крізь випари пива і терни
Геній повітря, тонкий президент ноосфери.

01.08.2008