ЛИСТ ІЗ ЧІКАГО

Вже майже тиждень над Чікаго грози
Похмуре небо як ганчірку рвуть.
В шапках з туману темні хмарочоси
Мов кораблі у Мічіган пливуть.
В супроводі надземок гуркотіння,
Десь з піднебесся, як із небуття,
Під хмар, дощем напоєних, склепінням
Кипить буденне і стрімке життя.
Вже тиждень ми у вареві оцьому,
На цій чужій для нас усіх землі...
Два тижні ще — й полетимо додому,
Як з вирію весною журавлі.
А поки ж нас як скіпочку на хвилі
Несе уздовж тунельних авеню.
І їхні «стріти» довжиною в милі
Нам демонструють наготу свою.
Вночі і вдень неону мерехтіння,
Що розганя між хмарочосів тінь.
Дрібних грошей в кишенях жеботіння
Й жебрацьке «сер?!» у спину навздогін.
Кафе, кав’ярень штучна прохолода,
А по дощу від сонця млосний жар...
Та писки кольорового народу
Із вчасно Ноєм вивезенних пар.
Суєтний люд весь у стрімкому русі
Летить, немов за вітром папірці...
У кого що: в цього — сережка в вусі,
А більшість — із напоями в руці.
Холодний «айс» в стакані паперовім
Тамує спрагу на короткий час.
Навколо нас чужа англійська мова.
Усі біжать... усім їм не до нас.
Всім ні до кого, кожен сам по собі —
Такий вже нині швидкоплинний світ.
А ми вчимось й скучаємо по тобі,
Рідненька Україно. Всім привіт!