Пухнастий та білесенький засипав все сніжок.
Біжить малеча весело в засніжений садок.

З лопатами, з санчатами працює дітвора.
— Збудуєм з снігу хату ми посеред двора!

Качають сніг, втрамбовують, — робота аж кипить.
Ось хатка вже й збудована.  — А хто в ній буде жить?

Малесенькими ніжками вгрузаючи в сніжку,
іде-бреде доріжкою Ясюня по садку.

А на руках у Ясочки найкраща із цяцьок —
ведмедик волохатенький, закутаний в платок.

— Диви, який будиночок! Як чисто й гарно тут!
В таких хатках на півночі і люди теж живуть.

На півночі ведмеді є в печерах із крижин...
з тюленями кумедними вітаються моржі...

— Як гарно тут, ведмедику, у хатці сніговій!
Залазь мерщій всередину, сиди собі й радій!

В хатиночці білесенькій сидить малий ведмідь.
Малеча радо й весело навколо гомонить.

Набігались, награлися. Ну, годі вже гулять!
Прийшла додому Ясочка. Лягає Яся спать, —

і раптом в плач:  — Ой, лишенько! Ну, що робить тепер?!
Забула в хатці Мишку я, і, мабуть, він замерз!

Не плач, не бійся, Ясочко: у хутрі Мишка твій!
Нічого з ним не трапиться в хатинці сніговій!

Синіє ніч доріжкою, з віконних оболон.
Дрімає Яся в ліжкові, і сниться Ясі сон.

...Ідуть моржі з тюленями по синьому льоду.
З північними оленями ведмеді білі йдуть.

Несуть дарунки й ласощі ведмедику вони...
Ой, сняться, сняться Ясочці такі солодкі сни!

Синіє ніч морозяна з віконних оболон.
Нічим не потривожена в кімнати тиша й сон.

Уранці встане Ясочка та й вибіжить на сніг:
— А може, Мишка ласощів для мене приберіг?!