листя зів'яле пусте павутиння прозоре ми всі тут неначе живі подивись на гостинні світлини
як тобі мовиться тут як ця пустка наповнює світлом
як забуття перетворює вічність мережив
всю підсвідомість зіштовхує в прірву твою
як тобі мовиться тут так неначе мовчиться
світло зів'яле мереживо квітів на очі
як поступово життя перетворює прірву
на пелюстки намальованих чорним троянд
все зберегти мов би світло це тільки початок
тільки прозорі міста за якими тінь світла
мружити очі дивись як тут буде потому
як перетворить на світло все те що було
пустка свідомості ось прибери тут натомість
спогади мають свої зберігати шухляди
спогади мають свої неможливі та згодом
як не згадати коли не зникає це все