Ніч Моє місто, Цегла і бетон – його м”ясо. Його дух диким вітром свистить В осліплених шибках. Моє місто – Мільйони тон каміння Дихати не дають його горам. Моє місто, Я з того, що й ти, мабуть, тіста, Я твій нічний кажан. Не з тих, що світять ліхтарями очей зі стовпів на дорогу. Я з тих, хто п”є твій нічний морок, як свіжу кров. Моє місто. Твій дух виганяють із тебе Й залишається тільки м”ясо – Цегла й бетон. Склом згори побризкали Й ось тобі готове Диявольське брязкальце На Святих горах. Я вже й не знаю, За цими бридко-рожевими хмарами чи є зірки? Чи може й там біг-борди: “Вкоротіть собі віку тільки в нашому крематорії!!!”??? День Моє місто летить крізь час Вповзає у вічність зміями своїх узвозів Шелестить і лоскоче нас Пагонами своїх хмарочосів. Моє місто – не Рим, не Сіон Тут велич і святість у косу жіночу вплетені Тільки тут – лаврських святих пантеон І смачно так пахне … Котлетами по-київські, Каштанами, що цвітуть по-київські Дніпром, що неквапно несе свої води повз Київ, Повз моє місто… і летить разом з ним крізь час, щовесни сивіючи абрикосами тільки тут – і пихатий Прем’єр-палас і Троєщина – з недобудованими колоссами. Моє місто, довіку – храм, Куполами у небо вкресаний, Квітує щороку на радість нам Своїми свічкастими веснами.
|