1
Вітер осінній шугає,
вечора йде пелена,
десь вдалині затихає
дзвонів вечірніх луна.
Сонце поволі відходить,
місто обкутують сни,
пастир примарний обходить
стомлених мар табуни.
Простір і час, що я маю, –
все це у болях топлю...
– Мамо, і я вже дрімаю!
– Мамо, і я уже сплю!

2
Темний вечір подих стримав на притомлених ланах
і погойдується тиша упокоєна в печаль.
У смиренні й муках гине білий цвіт у смерті снах...
І мені на серці тужно, і в моєму серці жаль!

Крик від болю безпритульно тишиною пролетів,
наче журавлів далеких в небі стрічечка сумна.
У полях далеких кожний квіт цілющий перецвів
і заплакав хтось тихенько там позад мого вікна...

І заплакав хтось тихенько в грудях у моїх на дні,
мов зібрав усю самотність, і неволю, і печаль.
У смиренні й муках гаснуть зорі всі мої ясні...
І мені на серці тужно, і в моєму серці жаль!

3  
На заході погасло сонце в морях багрянцю й позолоти,
осінній вітер плач сирітський у темну далечінь скидає;
нависла хмара понад полем і квітам сон несе скорбота...
Бажаю радості і сонця, та тільки без кінця ридаю!

Імла і болі споконвічні переповняють небозводи,
і я – невільник безпритульний – несу тягар свій у гризоті...
У втомі сон стискає землю і мокра осінь плач заводить...
Бажаю  жвавості щоб жити, та тільки без кінця в дрімоті!

4
На незміряні поля
дощ уранішній полляв...
Дощ уранішній полляв
на незміряні поля.

Бог натомлений зітхнув,
і безтрепетно відкрив,
і безтрепетно відкрив
день безмежний, що сяйнув.

День безмежний осяйний
в лісі сонному світив
і в печалі освітив
на деревах лист рясний.

На деревах лист рясний
своє щастя вмить прокляв –
рідні радісні поля
осені багрець залляв.

5
Заспокійливий вечір даремно тратить світло минулого дня,
а за лісу пустинним багнищем заховалося сонце сумне.
Мої радощі гаснуть невільно, як в полоні мале пташеня, –
поможіть мені, браття кохані, рідні сестри, лелійте мене!
В серці я без надій відчуваю лиш скорботу болючу одну,
що осінній безжалісний холод мій дитинства садок не мине;
і давно усіма я забутий руки в марній надії тягну –
поможіть мені, браття кохані, рідні сестри, лелійте мене!

Христо Ясенов
Цикъл «Есенен сън»

1
Есенен вятър полъхна,
вечер се стели навън,
нейде далеко заглъхна
ехо от вечерен звън.
Слънцето бавно умира,
глъхне потайно града,
призрачен пастир прибира
призрачни, морни стада.
Място, пространство и време -
всичко се в болка топи...
- Майко, и мен ми се дреме!
- Майко, и мен ми се спи!
 
2
Глуха вечер притаява дъх над морните поля
и люлее тишината на застинала печал.
В примирение и мъка гинат белите цветя...
И на мене ми е тъжно, и на мене ми е жал!

Вик на болка безприютна в тишината пролетя
сякаш жерави далечни пред настъпила мъгла.
Из далечните полета всяка билка прецъфтя
и заплака някой глухо там зад моите стъкла...

И заплака някой глухо тук във моите гърди -
сякаш сбраха се самотност и неволя, и печал.
В примирение и мъка гаснат моите звезди...
И на мене ми е тъжно, и на мене ми е жал!
 
3
Погасна слънцето на запад в море от пурпур и позлата,
и вятър есенен понесе плача на горестно сираче;
нависна облак над полето и болна скръб приспа цветята...
Аз искам радости и слънце, а колко много ми се плаче!

Мъгла и болка безначална препълни всички небосклони
и аз - неволник безприютен - помъкнах свойто тежко бреме...
Притисна морен сън земята и мокра есен заромони...
Аз искам буден да живея, а колко много ми се дреме!
 
4
Над безкрайното поле
дъжд подранил завале...
Дъжд подранил завале
над безкрайното поле.

Бог въздъхна уморен,
и безтрепетно разкри,
и безтрепетно разкри
ден безбрежен и студен.

Ден безбрежен и лъчист
грейна в сънните гори
и в нерадост озари
всеки клон и всеки лист.

Всеки клон и всеки лист
свойто щастие прокле -
че над родното поле
есен багри разпиле.
 
5
Миротворната вечер пилее светлината на белия ден,
че зад пустите горски усои безнадеждно се слънцето скри.
Мойте радости гаснат неволно, като птици попаднали в плен -
помогнете ми, влюбени братя, приласкайте ме, родни сестри!
Аз предсещам мъчителни скърби в безнадеждното свое сърце,
че сланата на къдрава есен мойте детски градини покри;
и отдавна забравен от всички, аз протягам напразно ръце -
помогнете ми, влюбени братя, приласкайте ме, родни сестри!