Старий тінистий сад, де груші віковічні,
І яблуня рясна із року в рік стоїть,
Жасмину білий лет, бузку небесний цвіт -
Дитинство і життя, і спогади одвічні.

Та третє літо спить змарніла слива,
Схилили вишні стан, по кісточки в воді,
Як після довгих дум міськрада ухвалила
Створити став значний - розмореній собі.

І вечорами дух болота віє,
І жаби крекають, комар від злості виє,
А як - малина безоглядно там росла!

Трава стелилась там колись - і зеленіла!
А як - городина кохалась і рясніла...
Бабусин посаг бо - садиба та була.