Колись закохався робот У жінку земну та абияку… Банальна й буденна історія, Але він освідчився їй: «Я – робот, сталевий, могутній, Я в змозі й міста руйнувати Я в змозі і замки складати, Лиш для однієї тебе…» А жінка так відповідала: «Твій голос гуде, мов сирена, А серце у тебе сталеве, Обійми смертельні твої. Не треба мені міст і замків, Кохання гарячого хочу, Якщо ти людиною став би, То я покохала б тебе». Тривожним закличним набатом У робота билося серце, Від пристрасті плавились блоки, На плоть обертались вони. І він до коханої знову Прийшов і гукнув: «Диво сталось – Живий я, такий же, як люди, Тепер покохаєш мене. Я міст руйнувати не можу, Я замки не в змозі складати, Та знаю я біль і вагання, І тугу земну, і журбу». А жінка так відповідала: «Я бачу що сталося диво: Звичайний ти став чоловік. Ти міст руйнувати не можеш, Ти замки складати не в змозі… Тож за’ що кохати тебе?..» 1957 Баллада о роботе Однажды влюбился робот В земную обычную женщину… Банальная это история, Но он ей признался в любви: «Я – робот, стальной и могучий, Могу я и город разрушить, Могу я и замок построить, И всё для тебя, для одной…» А женщина так отвечала: «Твой голос звучит, как сирена, В груди твоей сердце стальное, Объятья смертельны твои. Не нужен мне город и замок, Любви я желаю горячей, Вот если б ты стал человеком, Тогда б я любила тебя». Тревожным призывным набатом У робота сердце стучало, И плавились блоки от страсти, И в плоть превращались они. И снова пришел он к любимой И крикнул ей: «Чудо свершилось – Живой я, такой же, как люди, Теперь ты полюбишь меня. Я город не в силах разрушить, Я замок не в силах построить, Но знаю я боль и сомненья, Земную тоску и печаль». А женщина так отвечала: «Я вижу, что чудо свершилось: Обычным мужчиной ты стал. Ты город не можешь разрушить, Ты замок не в силах построить, Ты знаешь лишь боль и сомненье… За что же любить мне тебя?..» 1957
|