Дріботять ощадні мої кроки; рівна, під кутом належним, спина
злегка нахиляється до тебе— гостя дорогого на цей вечір,--
і сідаю я перед тобою, підігнувши стиснуті коліна,
й відчуваю погляд твій уважний й награну упевненість у речі.

Бачиш—кімоно моє сьогодні журавлями вишите у танці,
бачиш ти—обличчя моє біле від Хоккайдо сніжного біліше,
і коли чоло я опускаю, знаєш ти—усі ми в чомусь бранці,
та з усіх ув’язнена найбільше жінка у красивій своїй ніші.

Тут, у ці години вечорові я для тебе—розмаїта ширма,
сховок від обов’язків і світу, що нікому слабкість не прощає.
Шепчуть рукави мої широкі,і краса, наведена картинно,
так, як і століття перед нами, зцілює тебе і захищає.

Слухатиму я тебе сьогодні, й сямісен лунатиме повільно,
язика розв’яже тобі саке, що нагрітим я тобі налила,
і коли, розчулений, удома ти до жінки звернешся прихильно,
поспішить дітей вона укласти— потай мені вдячна і щаслива.

Але вже наранок в електричці ти почнеш повільно кам’яніти,
і у труд поринеш, що бездушно, як недуга, виснажить до краю,
і коли ти втомишся блукати у ворожій пустці цього світу,
журавлів танцюючих згадавши,позови мене—я зачекаю.