Не питай схарапуджені мізки,
що тра вдіять, як прийде біда,
коли дупця отримала різки
й стартонула по згинах їзда.
Не питай боягузів і кволих,
вони сядуть кошторис справлять,
бо їм лячно прочуняти голим
ще до того, як сунуть гулять.
Поморочені сірії звиви,
вщент задрочені сенсом буття,
сторч стирчать, як вепрячії бивні,
ніц не втямлять нічо до пуття.
Не питай в них поради й розради,
бо не мають на теє підстав.
Вони знадять тебе, ниці гади,
й вкинуть з торбою нарінку в став.
Не питай схарапуджені мізки,
вони зрадять логічно тебе,
не маніжся в фотелі - йди пішки!
Бо таки не велике цабе.
Лише серце відчує, що треба
хутко вдіять і вірить кому…
Тілко де там ті брови? Де ребра?
Я до тями ніяк не візьму.