Сьогодні дощик в унісон із потічком про щось шепоче.
Можливо, про короткий сон в ці весняні прозорі ночі.
А може, про складне буття й про те, що з нами далі буде,
А ще, що в вихорах життя весну не помічають люди.
Не помічають ту красу, що кожен рік вона дарує,
Як розпліта верба косу, як ранок фарбами чарує...
Не чують радісних пісень пташок у тиші світанковій
І все стрімкіше, що не день, втрачають віру в чесність слова.
І як руйнуються святі ще нещодавно ідеали,
Як світлі мрії і думки в людей політики забрали.
Ні, то, мабуть, свої думки я хочу в шепіт цей вписати...
А з потічком дощ не такі! Вони шепочуть: «Спати, спати...»