повз вужом
ярами вечір,
сутенів...
          а курган
          розпрямив плечі,
          золотів...
                          пломенІв...
                          світів думками!
                                            променІв...
                                            мабуть, віками!!
                                                                  молодів...
                                                                  між юнаками!!!

завмирав
остатній промінь
в тих думках...
          полягав,
          неначе легінь;
          наче в прах...
                          й кінь його...
                          топтав уперто!
                                            й тінь його...
                                            та де посмертно!!
                                                                 їхня ж сінь...
                                                                 ніяк не смертна!!!

дивна річ:
бо не змертвіє
навіть ніч...
          й зоревій
          біль вбілить, всіє
          в темінь віч...          [тут не так про очі, як про віча, загальні збори...]
                          наповнЯть...                        
                          й майдани, — й нами!
                                            надихАть...
                                            усіх — світлАми!!
                                                                 й видихАть...
                                                                 вже — з голосами!!!