Як добре у світі твоєму!
На ранок сад повен сонця,
І Янголи-охоронці
На варті цього Едему.

Тут м’яко духмяна м’ята
Наповнює душу чайну,
І тишею життєдайною
Відлунюється стокатто

Дощу по даху тераси.
Незаймане узбережжя
Таїть глибину безмежжя
І вічні простори часу.

Я, мабуть, – частина цього,
А значить – частина тебе.
Я пестила вітром теплим
Натомлені твої ноги,

Я ніжила сонцем ніжно,
Була молоком топленим…
І як ти тепер без мене
У цьому саду безгрішнім?

Хто ходить до тебе в гості?
І як взагалі живеться
Коли твоє сонце-серце
В мою проникає осінь?

Ти знаєш, – моя відрада –
Як тут, на землі невтішній
Мої зацвітають вишні,
Принесені з твого саду.

І де б, і коли б не була я –
Забути мені не вдасться
Смак чаю твого і щастя
Іще не земного раю.