Тихо ранок прийшов,
Наче пагони, промені сонця
Крізь заслін із гілок
Проростають у хатнє вікно.
Зайчик жовтий приліг
На маленькій дитячій долоньці.
Як  це було давно…
Скрип сінешніх дверей,
Двір аж синій іще від роси.
Легких літніх хмарок
В піднебессі розсипане пір’я,
Сосон крони струнких
Із найкращої в світі краси.
Сонцем, як молоком,
Вщерть налите стареньке подвір’я.
Малі ноги ступають
В росяний холодний моріг,
Я щасливо сміюсь,
П’ю дитинством напоєний ранок,
Незнищенний у пам’яті
Хатній бабусин поріг
І заповнений щастям
Безжурний той літній світанок.
Я біжу, я лечу,
Обійняти готовий весь світ.
Ще один лише крок…
Але я прокидаюсь в сьогодні.
А дитинство моє
Вже сховалось за маревом літ,
Як ховається сонце
За ніччю мережаний обрій.