Потріскує тополя на морозі,
Й у тиші ночі тріск далеко чути.
Плетусь неспішно по слизькій дорозі,
Хоча давно вже мав би дома бути.
Та час цей пізній зовсім не бентежить,
А навпаки — спокоєм огортає.
Та й, кажуть, в сирість лиш приходить нежить,
А на морозі нежитю немає.
І небо наді мною чисте-чисте,
Немов вода в старій сільській криниці.
А зорі — як дукати із намиста.
Дивлюсь на них й не можу надивиться.
Люблю такі передвесняні ночі,
Вони бувають красивіш, ніж днини,
А особливо, коли поруч очі,
Немов зірки, коханої людини.