Червоне золото беріз
У нас в кишенях.
Життя, мов листя з-під коліс,
Летить скажено.

Скрипить старий Чумацький віз
Високо в небі.
Господь тепло зорі приніс
В сузір’ї Лебідь.

А наші душі душить Сфінкс,
Його – космічність,
Забутий Богом - свій твін пікс
Болить хронічно.

Тримає ще ідея фікс –
Шизофренічна,
Бо ми клялись у річці Стікс
Любити вічно,

Й росте кохання-обеліск -
Сумні гербери.
Христос тепло зорі приніс,
А нам не треба.

Цей біль солодкий, мов дитя,
Впирає в ребра.
І світлячками мерехтять
Стежки до себе.

На дотик, наче ревний віск,
Твоє волосся,
Пережили і гріх, і сміх,
І безголосся.

Летів до ніг і дощ, і сніг,
Тире й апостроф.
Поетів розгадати б зміг
Котрий філософ?!

Життя по колу чи на біс, -
Ми голі й босі,
Але є золото беріз –
Козирна осінь.