Ти в цьому світі - мати і дружина.
Ти в пеклі буднів - порцеляна, сталь.
Тебе назвали - Сальвія... Гражина...
Дозволили вдягти чадру, вуаль.

Тобі дали цяцьки, трибуну, дошку.
Тебе на фресках бачили і ню...
І сина відберуть... криши окрошку...
І всиплють на сивини тютюну.

Тебе співати просять - голосисту.
І - знадну, вільгу - кинуть на пісок.
Течеш-мутнієш - років сорок... триста...
Аж поки не народиться Тюссо.