Павел Кричевский***Василь Кузан
2014 Василь Кузан * * * Поети вмирають часто, Частіше, ніж не поети. Їх душі летять у небо, Їх руки, наче крила, - Завжди потребують лету. Поети вмирають просто, Мов листя летить з берези. Надворі холодна осінь, Остання, немов самотність, - Єдина сестра поета. Поети вмирають зранку Без пляшки, що на похмілля, Без мрії, яку потрібно Чекати й шукати знову, Неначе нову повію. Поети вмирають швидко – Їм ніколи жити в прозі, Бо вічно в напівдорозі, Бо Муза стоїть на розі Зі словом, що було першим. Поети вмирають рано, Їх треба любити нині, Бо прісно вовіки вічні Їм вже не потрібні будуть Ні квіти, ні поцілунки. Поети вмирають вічно, Бо вічно шукають смерті, Бо надто вони відверті І надто безпосередні, А бути потрібно іншим. Поети несуть на плаху Свою лебедину пісню, І осені радість пізню Уже не встигають пити… Поети не вміють жити. © Павел Кричевский |
Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”
Написать отзыв в книгу гостей автораВ случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.