З присвіту, гай немовний -
                     туманиться;
ще чубушина не розкрила пелюсток,
                   то ж: не вдихнеш,
                   тому - дивися:
годуюча, привела маломуж гойчат,
             по струмочню міцня,
росплещену очами до повчу,
                           й мовчить,
                              вказуючи;
                  і п'є дитина,
                  що потічок ллє…
На часі - вітер,
            поза кирпой, підійма
                   хвильчу голгочую,
                   що вже -
                   не вип'юча,
                   бо в ній - зілляча,
                          трункова жага
                          достиглих,
                   на шкірячих опіках
                       морочень,
                   й важка вага:
                      самень щіноча,
пручається від неї
                     нишком, ховче;
несчулось як причинне,
                   до палкого:
               ой, земле, нене,
               та ж по неї -
пекучим дорослинням йде
            до любищ схову,
            бо, позаяк -
життя до злого світла лине знову,
             сивіє попелом легень
                                   від цього;
             хто попороджує -
             той не гидує
                       щільним словом -
бере з горнятка, самотужки,
      й додає…


.