Як-чим-нам слово:
          врешті, та коли ж,
          на що вмання,
якою буде остаточна крапка?
Є сповідь:
  ти -
ставай до ланцюгу, друзяко:
як на Майдані не зустрінеш
                        жодна ранку,
        що маєш розповісти
             любознаві донь,
             подивим
парубчам-нащадкам?
Не чуючи,
    гуртом на чатах,
як саме кублиться вогонь
                           в долонь,
            с остраху згаснути,
гудуть за вітром прапори,
та хриплий поголос міцніє:
                будьмо - гей!
в останнім товариським
               статку;
либонь, прокинешся вночі,
           затисне серце
незбагнена згадка...

Спитання є:
              життя тако -
до кожного не може їх не бути;
   але, це саме той,
               останній час,
єдину стрічку гордості
                   за гудзик
власноруч запнути...

Чи є Майдан?
Спитай себе:
          чи ж досить
висмикнути джерело отрути...


.