Сборгутече жагуче чорколоде
                            отчаклунь,
до бундючка славутечної клуні,
    під хизтьхащі,
хихоча тишком змарну
                     щоколибулонь;
як за царя-горіха їли борщовик,
               не з голоду,
                    а під бовдярну
                            зглоду…
Ні - кийцем не всипущі
                     урвища мерщі,
     як не затямні в долончатах
                            червениць
бурштинні опіки навмиста
               з прозоряна льоду;
вщент підземель
         оговтана у джур
занурених породжень
               бойстрюмчинь,
                         хай, нищу,
                         на цеглині їм
                пороблено…
Ото є істина, а з неї – воля,
                        шляшень, бо жебтя;
      та, навіть найоздобну щєхочу,
під попіл сміху дайночасу,
     буде здомлено…
Не до початку, так, сячас все йшло,
запамороть роздмуше захаращу,
                 як зойчевесна -
                      крижу поживну;
                 бо горщить
                 папороть, очиток, череду,
на мощу мавп'ячу;
агов, дичата шурхана ссавцю:
не буде свійська;
            буйсько вщент
                        розгорне щиросердя
                        попільню,
щоб навіть порох мав нагоду
       на благаний вчинок
           цю,
бо не було, не буде тре,
                 та й, нащо?..