У центрі міста, не в столиці, а в глибинці
живу картину ось таку весна послала:
стоїть бабуся, і в полатаній торбинці
вона свої на землю яблучка поклала.

Бабуся їх не купувала в магазині,
сама зростила, у сусідів не украла,
вона ці яблучка не раз всю довгу зиму
сама руками від гнилих перебирала.

В цей час повз неї, заклопотано і чинно
проходить безліч усілякого народу.
Вам в душу дивиться сам Бог її очима:
купіть в бабусі яблучка з городу...

Стоїть бабуся, продає, бо їй не личить
просити помочі у вас, чи з-за кордону,
вона — країни справжнє зморене обличчя,
обличчя сивої старенької Мадонни.

Отак стоїть, на інших всіх бабусь не схожа,
хоча, мов яблучка, і зморщена, й маленька,
і відчай в погляді волає перехожим:
куди ж ви йдете, людоньки миленькі?..

Можливо, й ви отак за гріх [чи в нагороду]
іще постоїте в кінці громад діяння...
Купіть в бабусі яблучка з городу…
Не ображайте старість подаянням...