Украй  землі,  завіщаний  Творцем
ще  від  Трипілля  моєму  народу,
яким  Дніпро  несе  могутні  води
у  Чорне  море,  вотчиною  звем.
Де  хліб  і  сіль,  цілющий  чорнозем,
де  запах  квітів,  чебрецю  і  м"яти,
де  понад  все  завжди  цінують  матір,
а  людське  горе  викликає  щем.
Край  солов"їв,  дібров,  садків  і  нив,
дитинства  край  з  джерельною  водою,
Карпатських  гір  та  Кримських,  Медоборів,
озер,  річок,  ставків,  пісень  і  див.
Немає  краще  місця  на  землі,
ніж  те,  яке  в  житті  побачив  вперше,
яке  тебе  привело  в  світ  для  звершень,
яке  є  Батьківщиною  тобі!
І  цей  украй,  рідніший  від  усіх,
така,  як  всі,  земна  частинка  раю,
ми  Україна-ненька  величаєм  
і  молимося  щедрості  її.  

1.

Коли  Ісус  на  пагорбі  Блаженств
читав  Нагірну  проповідь  біблейську,
множив  хліби  у  Табсі  Галилейській,
в  нас  почитали  багатьох  божеств.
Моливсь  народ  до  сонця  і  вітрів,
просив  дощу,  до  ідолів  звертався,
наш  край  в  той  час  ще  Скіфією  звався,
а  скіфи  -  землероби  й  скотарі.
Тече  у  жилах  наших  дотепер
та  кров  степна  від  пращурів  Аррати
і  як  би  нас  не  прагнули  назвати  -
ми  -  хлібосії,  ними  і  помрем.
Важким  був  шлях  Ісуса  до  сердець  -
зваливши  хрест  на  плечі,  йшов  на  страту,
щоб  всьому  світу  правду  доказати
хто  Божий  Син,  хто  вбивця,  хто  Творець.
І  доказав,  здолавши  власну  смерть,
та  Воскресінням  утвердивши    віру,
зійшов  на  небо,  ну  а  ми  в  офіру  
молитвою  серця  наповним  вщерть.

2.

 
Зібрав  Ісус  апостолів  своїх
і  перед  Вшестям  на  горі  Оливній
їм  заповів  іти  в  країни  дивні,
щоб  святу  віру  донести  до  всіх.
От  й  розійшлися  учні  по  містах,  
а  брат  Петра,  рибалка  від  природи,
йшов  по  Дніпру  і  скіфському  народу
ніс  святе  слово  й  віру  у  Христа.
То  був  Андрій,  апостол  Первозванний
Ісусів  учень,  перший  серед  всіх,
що  й  смерть  зустрів,  як  вчитель,  на  хресті  -
був  розіп"ятий  при  Нероні  в  Патрах.
Та  перед  тим  наш  край  він  обійшов,
святив  цю  землю  і  Дніпрові  схили,
наперсний  хрест  зарив,  де  буде  Київ,
прорік  Софії  зведення  й  церков.
То  ж  славим  ми  в  щоденних  молитвах
Вкраїнського  Апостола  Андрія
за  благовістя  віри  і  надію,
що  до  Творця  він  нам  покаже  шлях.

3.


Багато  літ  минуло  від  тих  пір,
Дніпрові  кручі,  дикий  степ,  Карпати
селили  горді  скіфи  і  сармати,
гостили  готи,  гунни,  врешті  анти  
та  русичів  великих  славний  рід.
Уже  і  Київ  виріс  край  Дніпра,
де  поміж  гір,  освячених  Андрієм
в  Дніпро  вбігала  Либідь  -  річка-мрія,
Хорива,  Кия  й  Щекова  сестра.
Аскольд  хоробрий  княжив  у  полян,
що  нажахав  до  смерті  Візантію,
але  привіз  ізвідти  святу  віру
разом  із  батьком  Діром  до  киян.
Невтішна  доля  перших  християн
й  Аскольду  з  Діром  вирила  могили,
коли  Олег  вступив  у  стольний  Київ
і  обидвох  убив  їх  за    Христа.
Згадаймо  ще  і  мучеників  всіх,
які  в  наш  край  несли  Христову  віру  -
єпископ,  папа  і  святий  Климент,
святі  Єфрем,  Євгеній  і  Василій,
Елпідій,  Агафодор,  Капітон  -  
всі  убієнні  під  Святим  Хрестом.

4.  

Київська  Русь  -  так  називався  край,
а  пращури  вже  русичами  звались
та,  як  і  скіфи,  ідолам  вклонялись,
молились  сонцю,  небу  і  вітрам.    
Князь  Ігор,  що  посаджений  на  трон
Олегом  Віщим,  у  морських  походах
Дніпром  спускався  у  понтійські  води,
в  Босфор  заходив,  та  не  вживсь  з  хрестом.
Так  і  загинув  на  землі  древлянській
нехрещеним,  по  звичаям  поганським,  
ще  й  поклялася  Ольга  відомстить.
Христова  віра  краю  вже  зорить  -
княгиня  охрестилася  в  Цармісті,
і  Святослав  князівські  лати  чисті
вже  на  могутні  плечі  приміря,
над  Руссю  слави  сходила  зоря.  

5.

Уміло  правив  краєм  Святослав  -
хоробрий  воїн,  полководець  вправний,
він  воював,  а  справи  всі  державні
старенька  Ольга  в  Києві  вела.
Тільки  одне  княгиня  не  змогла  
привити  сину  Божую  науку
то  й  прищепила  ту  любов  онуку,
розповідала  про  Христові  муки
і  що  молитва  -  зброя  проти  зла.
І  Володимир  змалку  зрозумів,
що  дерев"янні  ідоли  й  камінні
не  зможуть  захистити  землю  рідну
і об"єднати вірою серця.
Але,  як  й  батько,  все  не  міг  рішиться
від  пращурів  традицій  відхреститься
і  стать  на  шлях  Ісуса  і  Творця.
Лише  як  раптом  важко  захворів  
і  втратив  зір  звернувся  до  молитви,
перехрестивсь,  як  воїн  після  битви,
і  зрячим  з  Корсуня  вертався  до  Русі.
А  поруч  з  ним  на  білому  коні
скакала  Анна,  грецькая  царівна,
рідна  сестра  Василя  й  Костянтина,
Володимиру  відтепер  жона.

6.

Де  хлюпотять  озера  Опечень,  
колись  Почайни  ширилась  заплава
і  де  вона  в  старий  Дніпро  вбігала
хрестити  Русь  князь  вийшов  в  cвітлий  день.
По  всій  Русі  розіслані  гінці,
кричать  на  площах  гучно  глашатаї  -
Христову  віру  руський  люд  приймає
і  хреститься  по  пояс  у  воді.
Найперші  Володимира  сини,
дванадцять,  як  апостолів  в  Ісуса:  
"У  храм    молитви  впусти  наші  душі
і  вилікуй  з  гріху  нас  і  прости!"
Волочать  коні  скинутих  богів,
Дніпро  ковтає  ідолів  поганських,
Київська  Русь  приймає  християнство,
Творцю  склада  присягу  на  Дніпрі.
Украй  землі,  в  якім  ти  народивсь,
Господній  глас  у  час  хрещення  слухав:
"В  Ім"я  Отця,  і  Сина,  і  Святого  Духа
будь  благодатна,    земле!  Возродись!!!"
То  ж  слався,  краю  український  мій,
як  спадкоємцю  руської  держави,
хранителю  її  традицій,  слави,
благословенний  Богом  у  Христі!
Слався,  народе,  що  цей  божий  край
так  доглядаєш  кревно  і  старанно,
тисячоліття  сієш  неустанно
і  пожинаєш  доброти  врожай!
Нехай  святиться  Господа  ім"я,
який  впровадив  заповітну  мрію
і  ім"я  Богородиці  Марії,
яка  покровом  всіх  нас  огорта!!!