Допоки ще сную думки – існую,
дари життя віншуючи, віршую
на берегах Славути. Одесную –
Десна – десниця вічності. Ошую –
родоплемінна Рось. Не розділяє
Дніпро на дві частини протилежні
Праукраїну – щільно притуляє
два узбержжя ріднонезалежні
до Києва престольного. Радію
й печалюся в Луганську і у Львові,
однаково леліючи надію
на всепорозуміння вселюбові.
Записую цей вірш на кризі кризи
духовної, аби ця крига скресла
від полум’я думок, і світлі ризи
знов одягла Вкраїна – і воскресла!