Ре_анімації лячні лише з «цього боку»,
коли вже з «того» - ні,
і це, майже, істина,
ти просто оголений  –
у  цілковитому спокої,
між «тобою» і «нетобою» -
крапельні  відстані.
Зовсім інакше, коли на аркуші пишеш:
«тримайся! все буде добре,
ми всі тут віримо...»,
хоча серце за ватерлінію  –
все нижче і нижче,
і коридор, наче клітка
з хижими звірами.
Навіть не знаєш, мовчати, чи вгору вити...
лише посередник,
янгол у білому одязі,
скаже просто:
«йому ще зарано не жити,
та й ви бережіться
і уникайте протягів».