Країна без назви і без перспективи… Там всі однакові: що юні, що сиві, Вони лише бидло для тих всіх, що зверху, Там жити не можна — там можна померти. Там все продається — і совість, і душі, Там вільно всім дихать, як рибі на суші. І нації ще в тій країні немає — Хто ким себе хоче, той тим називає. Біжать з неї люди, як воші від дусту, Красунь продають у будинки розпусти. Там все для людей — щоб не вчились читати, Щоб швидше забули хто батько, хто мати, Щоб з пам’яті витерлось слово «родина», А з ним «родовід», «патріот», «батьківщина», Там влада говорить, що всіх забезпечить, І тих особливо, хто їй не перечить. І той, хто отримав окраєць і пиво, Вважає себе незбагненно щасливим. А щоб оте щастя було ще й барвистим, Щотижня гримлять феєрверки над містом. Там влада всіх слуха й нікого не чує, Собі лиш палаци та вілли будує. Під себе гребе, що до рук попадає, Чуже поділила — й своїм називає. Там з всіх, хто живе, три відсотки жиріють, Мільйони ж у голоді й холоді скніють. Там слово так люблять і так поважають, Як хтось не так скаже, то просто вбивають. Там влада вся чиста, морально здорова, У неї все є, а немає лиш… мови. Навіщо ж вона? Є посади і слава, За них продали і народ, і державу… Якщо ж хтось з чужинців оце прочитає, То скаже, що в світі такого немає. А я відповім їм, що знаю країну, Де все оте є, бо вона…
|