Не сумуйте, адже насправді мене немає,
Не було ніколи, така от кумедна штука.
Я невчасно кажу це – та смуток також минає,
Отже, все буде добре, а втім, покажіть-но руку?
Сім відсотків відчаю в вену – хіба це вихід?
Божеволіє час, в нього очі безжально-білі.
Уповільнює хід годинник, в кімнаті тихо,
А в сліпих дзеркалах чаїться зле божевілля…
Хто за шибою? Вбивця? Привид? Та ні ж бо, протяг…
А в сусідів знову чомусь скавучить собака…
Десь з вокзалу Вікторія щойно вирушив потяг.
Ми зустрінемось з Вами знов. Біля Райхенбаха.