Витягни мене за вушко - почитай мені Забужко!
Я постаріла напевне, але треба щось робити.
Почитай мені Забужко, подаруй весняні квіти.

Знести ревнощі - несила, народитись - надто пізно,
Бач - заклякли дужі крила,і язик либонь залізний.
Доки кидатимеш вітром з боку в бік отак без тями?
Любий, погляд твій привітний - але марю я віршами.

Хочеш буду я мовчати, хай Оксана пише вірші.
Почитай мені Забужко, я складу за них негірші.
Як я йшла колись степами та надибала на море,
Захворіла я піснями - чи на втіху, чи на горе?

Чи невже була отрута там у хвилях? - Дивні мрії!
і душа, мов пісня скута ледве жевріє - не гріє.
Любий, цар морський й сьогодні  на любов мою полює
І гукає у безодню, найгучніш, коли ще сплю я.

Не лишай мене, коханий, годі сльози лить в подушку.
Мій єдиний, любий, гарний, почитай мені Забужко!