Карамелі нині не в моді. Нервово допалюєш день.
Питаєш у когось на сходах дорогою в наномігрень
твоєї важезної втоми, чи довго ще сходити вниз.
У відповідь чуєш банальне: «Недовго - дивись, не зірвись».
Недовго… Яка з того шкода – котитись, летіти чи йти …
На небі строкаті комети висять, розпустивши хвости –
достоту вселенські папуги. От тільки незвично мовчать.
А хтось на поснулі асфальти кладе королівськую рать
непевних, ще кволих сніжинок. Не тануть, чекають своїх.
І я почекаю. Печаті поставлю на кожній з доріг,
щоб мусив вертати додому. А сніг неприкаяно мчить
назустріч земному погрому. І місто, засипане, спить.