Столітній дуб на пагорбі стоїть.
Стара кора від часу зашкорубла
Й ховає в собі згадки лихоліть,
Осколки й кулі у глибоких дуплах.

Він пам'ятає війни і страхи,
Він пам'ятає сльози і розстріли,
Він пам'ятає спалені дахи
І проводи нещасних до Сибіру.

Він не забув героїв, що під ним
Загинули, обнявшись, на гранаті.
Й йому дісталось, та розвіявсь дим -
А їх нема.., лиш він лишивсь стояти.

Усе він пам'ятає, не забув,
Колише віти, наче супить брови,
Сказати хоче. Я то-то відчув
Й обняв старого, наче поздоровив.

І так мене вразила тишина,
Що враз настала у могутній кроні.
"Не повторіть!" - благала нас вона -
"І не умріть, нехай вас Бог боронить!"