Скажу відверто - я боюсь хрестів:
Отих, що бовваніють на могилах,
Отих, які вінчають Божий дім,
Того, що виродкам-фашистам - символ.

Двори обходила, де пес гарчав,
Носила у портфелі хліб і прутик,
Півтемряви лякалась - дитинчам...
Боюся із промінням не проснутись!
Цей страх
             сповільнює
                             в судинах
                                           кров.
Борвії-доки вчили - безоплатно -
Тремтіти, мов осиковий листок…
Попід летовищем - землиці клаптик,
Рядочки-низки ранніх полуниць...
Як їм ведеться - в цю сльоту-мокречу?
Іду - розмарена...
                            Не впала ниць.
Я – бранка Страху чи йому пожертва?..
Боюся похоронних голосінь.
Боюся бути підпалком-поетом.
Стою, піднявшись на Життєвий Пік.
Тремчу – перед: падінням?
                                спуском?
                                       злетом?