За вічність від тебе
ловлю хвилину –
як тінь сніжинки,
найпершої в році.
Сльоза чи краплина
втопилася в оці –
за зиму від тебе?

Просохне мій погляд –
як сіль на сонці,
і запорошить
дорогу в небо.
Зоря чи пилина
втопилася в оці –
за море від тебе?

Цвіте волосина
у косах темних –
тонка і ляклива,
немов підсніжник.
Підступність чи ніжність
ховає очі
за весну від тебе?

Заплутують кроки
високі стебла
трави.    
Поперек стежини
лягає мураха
і мокрим оком
спиняє мій шлях –
на одну світлину –
за вічність від тебе…