***
Наодинці – у світ.
Наодинці – у сон.
Наодинці – до Бога.
Кожен крок тисне слід.
Кожен шлях – у полон.
А все інше – надія і здогад.
* * *
Свято чуже для приблуд небезпечне.
Хто ні обрядів не знають, ні правил,
тим залишається вибір і право:
мовчки сидіть чи господарів славить, –
та пам’ятати щомиті
про втечу.
***
То ще не відчай, як усі чужі.
Ще можна плакать
стрічному в тужурку…
Це у близьких – нагострені ножі.
В далеких – лиш байдужість
і пігулки.
* * *
Нехай ніхто не стверджує про те,
що солодко, а що – противно Богу.
Це лиш зима сніг правильно мете,
однак, то вздовж, то впоперек дороги…
***
Коли здається, що живу не так,
вдивляюся у клітку і нагідку, –
бо як літать, не знає навіть птах,
а як цвісти, не скаже навіть квітка.
* * *
Ще буде тиша. Та не зійде мир.
Отруєне дорогами й пізнаннями,
мовчання, мов останній дезертир,
душитиме слова в скиту останньому.
***
Це ще не вибір – в скит чи на свободу.
Лише за це – ні нагород, ні кар.
Не кожен, хто шукає, скарб знаходить.
Не кожен в самоті стяжає скарб.
***
Хто виправдає скит – потрапить в святці.
Хто виправдає шлях – здобуде світ.
Бо кожен дар дарується – за працю,
одна любов дається – як завіт.
***
Ти можеш просто вештатись без діла
і можеш сиднем висидіти вік.
Яка різниця, як служив ти тілу,
якщо воно ніколи не служило
ні серцю, ні душі, ні голові?
***
Книжковим пилом давиться архів,
бібліотека мружиться до лампи, –
і загнані у пастки мертвих слів
голодні душі відгризають лапи.
***
Шукаєш брід? –Так шляху не скоротиш.
І час не спиниш, ідучи на спротив.
Під сильними проламується лід
і в чорториї тягнуть тихі броди.
***
Не вір, що дар лінивому дається,
який вручає Богу долю й серце,
упевнений, що небеса поможуть.
Аж сказано, що силою береться
і Царство Боже.
***
Які банальні очі вічних істин!
Дивитися у них не хоче плоть…
Ми все ще – в певній миті, в певнім місці,
а скрізь і завжди – лиш один Господь.
***
Світ належить мертвим
і не родженим.
Ті – пішли, а ці – ще не прийшли.
І найбільше, чим ми стати можемо, –
ланкою
між “будуть” і “були”.
|
