Першому – надії макове зерня.
А мак не вродить.
Другому – віри, що сходить терням
і труїть плодом.
А тому, третьому, – кохання пломінь,
який осліпить.
І лиш четвертому, що хоче дому, –
окраєць хліба.

А над п’ятим, над мізинчиком,
світить обрій ранковим вінчиком.
Обранець вбогий?
Що б не випало, буде даром.
Що дадуть, то за те і кара.
Дала дорогу...

Тому – надію, тому – віру,
тому – кохання, тому – хліба.
Не вділила нікому щастя –
лише те, що було потрібне.

Чи нуждою мучилась лютою,
чи дурною була, чи мудрою,
що послала п’ятого
красти?