Ти стоїш серед цього мотлоху.
Відчуваю твій запах шкірою...
Стали метри такими короткими,
І хвилина мовчанням гіркне.

Тут немає всіх тих, хто проти –
Хай живуть у в’язкому „вчора”.
Наші очі та губи навпроти –
Хай хоч завтра назвуть нас „хворими”.

Хаотично сплітаються руки,
І несила ту ніжність покинути...
...Враз нестримний шалений стукіт
Вимагає раптово прокинутись.

Зазирає у вікна сонце...
Серце злякано б’є на сполох...
І не ти – зовсім інший солодко,
Мирно спить чоловік мій поруч...